Управління юстиції - Бобринецька районна державна адміністрація

Погода Бобринець
Перейти к контенту

Главное меню:

Управління юстиції

Графік продовженого робочого часу для прийому громадян  реєстраційною службою  
Головного управління юстиції у Кіровоградській області та реєстраційною службою Бобринецького районного управління юстиції
з 01.01.2013 року

Мін’юст увійшов у трійку лідерів міністерств, які найактивніше запроваджують реформи

Міністерство юстиції увійшло до трійки лідерів міністерств, які найактивніше запроваджують реформи. Про це свідчать оприлюднені в ході сьогоднішньої прес-конференції результати дворічного дослідження проекту Індекс моніторингу реформ (іМоРе). Серед найуспішніших напрямків – реалізація антикорупційної політики та створення антикорупційних органів, запуск системи електронного декларування, відкриття реєстрів та перехід до надання послуг через Інтернет.
«Ще кілька років тому мало хто вірив, що за такий короткий термін можна сформувати законодавство і створити функціонуючі органи у сфері боротьби з корупцією. Я переконаний, що наші антикорупційні органи – в першу чергу Національне антикорупційне бюро і Спеціалізована антикорупційна прокуратура – продемонструють відповідні результати. Ми вже бачимо, що НАБУ розслідує понад 300 справ щодо високопосадовців, суддів, прокурорів», - наголосив у ході прес-конференції Міністр юстиції Павло Петренко.
Він також повідомив, що минулого року в Україні було запущено одну з найбільш відкритих систем електронного декларування, яка забезпечить прозорість у відносинах між чиновником та громадянами.
«Ми забезпечили повну відкритість і прозорість у відносинах державних службовців з громадянами. Наша система є однією з найбільш відкритих серед країн Євросоюзу. Це успіх не нашого відомства – це успіх всього українського суспільства», - зазначив очільник Мін’юсту.
Ще одним блоком, який забезпечив такий високий результат Мін’юсту, є відкриття реєстрів та запровадження онлайн-сервісів.
«Ще кілька років тому це було мрією: що в Україні можна буде зайти в Інтернет і знайти інформацію про майно всіх чиновників. Ми повністю відкрили доступ до реєстру бізнесу, нерухомості, корупціонерів. І зараз це реальність, яка відрізняє Україну в тому числі й від країн ЄС, де така відкритість є далеко не в усіх країнах. Ми також запустили онлайн-сервіси, завдяки яким у сфері реєстрації майна та бізнесу можна користуватися передовими технологіями, отримуючи сервіси без спілкування з державним службовцем», - зауважив Міністр юстиції.
Ще одним важливим напрямком реформ, який не зазначили автори дослідження і який є дуже важливим для Мін’юсту, Павло Петренко назвав створення повноцінної системи безоплатної правової допомоги.
«Українські громадяни, які не знають своїх прав, не можуть швидко зареєструвати компанію і почати бізнес, а потім, за необхідності, захистити його. Тому одним із пріоритетних напрямків нами було визначено створення повноцінної системи безоплатної правової допомоги громадянам. Зараз в Україні вже діє майже 550 центрів та бюро правової допомоги. Ми є лідером серед усіх країн світу щодо доступності безоплатної правової допомоги», - поінформував приступних очільник Мін’юсту.
За його словами, наступним кроком у цьому напрямку має стати запуск проекту, який допоможе українцям взнати про свої права, а також навчить громадян ці права захищати.
Керівник проекту іМоРе Тетяна Тищук, презентуючи результати дослідження, зазначила, що Міністерство юстиції найбільше заходів реалізувало у напрямку боротьби з корупцією.
«Тут ми виділяємо напрямки, які пов’язані з діяльністю антикорупційних органів, із забезпеченням запуску системи електронного декларування та створення Національного агентства із питань запобігання корупції», - сказала вона.
За її словами, серед досягнень Мін’юсту також відкриття реєстрів, запуск онлайн сервісів та просування у сфері електронного обігу.


 
 

Громадяни отримали можливість оформлювати спадщину на місцях

У зв’язку з формуванням в Україні принципово нових підходів до регулювання правових відносин    було розширено порядок видачі свідоцтва про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав. Внесені зміни значно спрощують можливість отримання спадщини, що є особливо важливим для жителів сільської місцевості, на території яких не функціонують державні чи приватні нотаріуси.
До моменту внесення відповідних корективів жителі сіл були вимушені їздити у районні центри для вирішення своїх проблемних питань, тепер вони отримали змогу звертатися до уповноважених осіб органів місцевого самоврядування, які працюють безпосередньо в селищних радах на місцях, склали іспит та отримали свідоцтво про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав.
Якщо детальніше розглянути зміни, внесені до Закону України «Про нотаріат», ними було встановлено процедуру видачі уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування свідоцтва про право на вчинення нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав. Варто зазначити, що свідоцтво можуть отримати лише ті особи, які мають вищу юридичну освіту та досвід роботи в галузі права не менше трьох років.
Претенденти на отримання свідоцтва про право на вчинення нотаріальних дій зобов’язуються впродовж року проходити стажування на базі державних нотаріальних контор або у приватних нотарусів і скласти іспит із спадкового права. Необхідно зауважити, що процес стажування, згідно чинного законодавства, проходить із відривом від основного місця роботи, але за уповноваженою посадовою особою зберігається посада і проводяться відповідні виплати. У результаті після вдалого проходження стажування та успішного складання кваліфікаційного іспиту вона отримує право на вчинення нотаріальних дій, автоматично здобуваючи ще одну кваліфікацію. Своєю чергою голови сільських і селищних рад, надаючи можливість своїм уповноваженим особам оволодіти новою професією, спрямовують значну інвестицію у місцеві бюджети, до яких будуть надходити додаткові фінансові потоки  у вигляді нарахувань за оформлення спадщини та реєстрації спадкових прав, що входять до поняття адміністративного збору.
Згідно статті 37 Закону України «Про нотаріат», уповноважені особи мають право вчиняти наступні нотаріальні дії: видавати свідоцтва про право на спадщину й видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. Разом із цим у коло їх повноважень не входить оформлення документів, призначених для використання за межами державного кордону. Контроль за організацією нотаріальної діяльності уповноважених на це посадових осіб органів місцевого самоврядування, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконанням правил нотаріального діловодства здійснюється Міністерством юстиції України.  
Вищезазначені зміни можна вважати ефективним кроком до підвищення рівня надання адміністративних послуг, у тому числі безпосередньо йдеться про видачу документів на право володіння спадком на місцях. Завдяки цьому жителі сільської місцевості отримають змогу не витрачати час та кошти на поїздку до районних центрів, що особливо важливо для представників соціально незахищених верств населення.  
  У разі виникнення запитань можна звертатися безпосередньо до першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Артема Мамченка або начальнику відділу нотаріату Татевік Іванової.


Перший заступник начальника ГТУЮ у Кіровоградській області Артем Мамченко


 

Інформація управління юстиції та відділу реєстрації актів цивільного стану

У 2016 році Мін’юст забезпечив запуск та реалізацію всіх запланованих реформ, - Павло Петренко


Міністерство юстиції України у поточному році виконало усі заплановані заходи щодо завершення розпочатих у минулих роках ініціатив та запуску нових реформ. Про це сьогодні в ході презентації результатів роботи Мін’юсту за 2016 рік повідомив Міністр юстиції Павло Петренко.
За його словами, постановка конкретних завдань з чіткими строками та цілеспрямована робота за кожним з напрямків дали можливість реалізувати усі поставлені на цей рік завдання.
«Не буває планів, які не можна реалізувати. Якщо є чітке бачення цілі, будь-яка нездійсненна мрія може стати реальністю. Будь-які зміни й реформи, навіть якщо вони постають перед шаленим опором, можуть стати реальністю. І ми це демонструємо спільною роботою Міністерства юстиції, громадянського суспільства і наших міжнародних партнерів», - сказав очільник Мін’юсту.
Він наголосив: досягнення міністерства є спільною роботою команди з тисяч людей, які щодня працюють в системі органів юстиції і які є частиною однієї великої справи.
«Я хочу подякувати всім людям, які прийшли в команду Мін’юсту, які повірили, що ми зможемо, які довіряють нашому принципу «СКАЗАНО - ЗРОБЛЕНО» і впродовж майже 3 років роблять інколи здавалося б неможливі речі для того, щоб поставлені плани стали реальністю», - заявив Павло Петренко.
Він поінформував присутніх, що цьогоріч Мін’юсту вдалося завершити реалізацію низки проектів, які були запущені в попередні роки та дати старт великій кількості нових ініціатив, які стосуються мільйонів наших українців та здатні зробити їхнє життя та взаємодію з державою більш комфортними.
За словами Павла Петренко, було завершено реформу реєстрації у сфері нерухомості та бізнесу та передано відповідні повноваження місцевій владі, нотаріусам та акредитованим суб’єктам.
«Минулого року реєстраційні функції у сфері нерухомості та бізнесу почали надавати нотаріуси. З травня цього року відповідні повноваження повністю на себе перебрали місцеві органи влади та акредитовані суб’єкти. Нині до реєстру нерухомості підключено 1 107 місцевих органів влади, 6 437 нотаріусів та 148 акредитованих суб’єктів. До бізнес реєстру – 796 місцевих органів влади, 5 827 нотаріусів та 109 акредитованих суб’єктів», - поінформував присутніх очільник Мін’юсту.
Удосконалення системи реєстрації дало можливість Україні піднятись у рейтингу Doing Business 2017 за напрямком «Реєстрація бізнесу» з 30 на 20 місце.
На базі системи Он-лайн сервісів було дано старт ініціативі «Он-лайн будинок юстиції». За час роботи Он-лайн сервісів  Мін’юсту через Інтернет було надано  понад  59 мільйони Он-лайн послуг, з яких більше 1 мільйона - на платній основі.
Так само триває активна робота з покращення бізнес-клімату в країні. Зокрема Мін’юст ефективно реалізовує політику боротьби з рейдерством. З початку року при Міністерстві почала діяти Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. За 11 місяців нею було розглянуто по суті понад 1000 звернень, половина з яких - задоволена.
«Це не просто цифри статистики. Це - реально врятовані підприємства, які могли бути захоплені рейдерами», - зауважив Міністр юстиції.
Окрім цього, Мін’юстом розроблено та забезпечено прийняття комплексного антикорупційного закону, який ввів кримінальну відповідальність за рейдерство для всіх учасників неправомірних дій: заявників, реєстраторів та вигодонабувачів.
Також цього року перейшла в розряд постійно діючих ініціатива з видачі свідоцтв про народження дитини безпосередньо у пологових будинках. Отримати перші документи дитини, не виходячи з медичного закладу, можна у 473 установах по всій Україні. Нині кожне четверте свідоцтво видається за новим порядком. Понад 86 тисяч батьків вже скористалися цієї зручною новацією.
Так само було запущено пілотний проект «Шлюб за добу». Відтепер молодятам не треба чекати щонайменше місяць для того, щоб зареєструвати свої стосунки. Послуга діє у 6 містах (Києві, Херсоні, Одесі, Львові, Маріуполі та Сєверодонецьку), а за новою процедурою одружилися 3 122 пари.
«Дуже важливо, що ця послуга користується популярністю в прифронтових містах, а також у Херсоні, куди приїжджають одружитися мешканці тимчасово окупованих територій. Таким чином наші громадяни не втрачають зв’язок з державою», - зазначив очільник Мін’юсту.
Разом з тим продовжується розширення найбільшого соціального проекту Уряду – надання безоплатної правової допомоги (БПВД) населенню.
«З вересня ми відкрили 424 бюро правової допомоги у районних центрах та невеликих містечках. Наразі по всій країні діє 545 точки доступу до правової допомоги. Отримати консультацію тут можуть усі громадяни. А соціально незахищені українці мають право на безкоштовного адвоката для представництва у суді», - додав він.
За його словами, до центрів та бюро у некримінальних справах вже звернулося  понад 265 тисяч громадян. Більш ніж 32 тисячі отримали безкоштовного правозахисника для захисту своїх прав у суді.
Окрім цього, в поточному році було дано старт реформі пенітенціарної системи та реформі системи примусового виконання судових рішень.
За словами Міністра, було завершено кадрову реформу, яка забезпечила скорочення кількості працівників територіальних органів юстиції на 34%, з 21 до 13,7 тисяч осіб.
«При цьому, набір до нової структури проходив через відкриті та прозорі конкурси. Це дало можливість оновити кадровий склад та залучити до роботи в органах юстиції професійних та вмотивованих людей», - додав Павло Петренко.
Окрім цього, за безпосередньої участі Міністерства юстиції було здійснено запуск нових антикорупційних органів, реалізовано старт електронного декларування, налагоджено ефективну роботу системи електронних  торгів арештованим майном СЕТАМ та запущено чи не найважливішу для нашої країни реформу – реформу судової гілки влади.
Міністр юстиції також поділився планами роботи відомства на наступний рік. Серед пріоритетів продовження реалізації судової реформи і реформи виконання судових рішень.
«Це наше спільне завдання, і саме 2017 рік буде тим роком, який продемонструє, наскільки успішною є ця реформа», - зауважив очільник Мін’юсту.
Також наступного року буде продовжено реалізацію антикорупційної реформи. За цим напрямком визначено 2 пріоритети: створення антикорупційних судів та створення публічного реєстру посадових осіб найвищого рангу.
Так само триватиме реформа пенітенціарної системи – це найбільш складна реформа, реалізація якої потребує тривалого часу.
«Ми поставили собі амбітну мету – забезпечити зростання рівня правової обізнаності громадян та роз’яснення того, які вони мають права. Я б хотів, щоб ми реалізували загально національну програму «Я МАЮ ПРАВО!» і допомогли українцям взнати правду про їхні права. Обізнаність у своїх правах  найсильніша зброя у боротьбі зі свавіллям чиновників», - наголосив Павло Петренко.
Так само, у планах міністерства подальше спрощення процедури надання сервісів.
Виконавчий директор Transparency International Україна Ярослав Юрчишин зазначив: вперше звіт органу влади стає відкритим і проходить у вигляді відкритого обговорення не в закритих владних кабінетах, як це завжди було в пострадянській спадщині.
«Цей формат є новим для України, але він стандартний для розвинутих європейських країн. Саме такою країною Україна точно стане найближчим часом, якщо більшість представників влади демонструватиме такі ж підходи як Мін’юст», - додав Ярослав Юрчишин.
При цьому він позитивно оцінив роботу нової команди Мін’юсту, яка завжди готова йти на зустріч громадськості і чути альтернативну точку зору.
За словами голови правління Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, Міністерством юстиції за останні 3 роки зробило колосальний прорив у проведенні реформ.
«Мало яка країна в Європі, та й у світі, має настільки ж відкритий доступ до державних баз даних. А система електронного декларування є взагалі унікальною. Можливо, ми не завжди маємо однакову позицію за тими чи іншими питаннями. Але там, де ми знаходимо спільну позицію – реформи вдаються і я дякую Міністру юстиції  за цей конструктив», - сказав Віталій Шабунін.
Головний експерт судової реформи Реанімаційного пакету реформ Михайло Жернаков у свою чергу зазначив, що саме завдяки консолідованій позиції громадянського суспільства, влади і міжнародної спільноти вдається реалізовувати таку велику кількість реформ.

«Антирейдерський Закон» прийнято!!!

За ініціативи Міністерства юстиції України, Верховною Радою України ще 26 листопада 2015 року було прийнято ряд законодавчих змін, спрямованих на реформу системи реєстрації нерухомості та бізнесу в Україні, що дало можливість з 1 січня 2016 року запровадити сучасний та дієвий механізм адміністративного оскарження дій державних реєстраторів через Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, які діють при Міністерстві юстиції України та його територіальних органах.
Так, з початком роботи таких комісій, 70 рейдерських захоплень зазнали фіаско, а майно та бізнес були врятовані. При цьому, варто зазначити, що минулого року ця статистика була кардинально іншою, лише у 10 % випадків вдавалося врятувати майно та повернути його власнику.
Завдяки аналізу діяльності комісій, Мін’юстом були виявлені ключові схеми, якими користуються рейдери з метою незаконного заволодіння майном чи бізнесом та розроблено превентивні заходи для унеможливлення їх застосування.
Відтак, 6 жовтня 2016 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» № 1666-VIII, розроблений Міністерством юстиції України.
Так званий «Антирейдерський Закон» був прийнятий задля забезпечення захисту прав власності, економічних інтересів громадян та інвесторів.Цим Законом, якийнабрав чинності 2 листопада, передбачено зміни щодо запобігання рейдерству, ключовими з яких є:
- Звуження принципу екстериторіальності при реєстрації нерухомості та бізнесу. Зокрема, під час реєстрації нерухомості, нотаріуси, так само як й інші реєстратори, можуть проводити реєстраційні дії в межах області, де розміщене таке майно;
- Змінено вимоги до документів, які подаються для проведення державної реєстрації та визначено можливість одержання за бажанням заявника витягу або виписки про державну реєстрацію у паперовій формі, які надаються з проставлянням підпису та печатки державного реєстратора;
- Держреєстраторневідкладноповідомляєвласника об’єктанерухомого майна, за яким подано заяву, про проведеннявідповіднихреєстраційнихдій;
- Введення обов’язкової реєстрації заяви власника об’єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій у Державному реєстрі прав і відновлення реєстраційних дій тільки за рішенням суду, що набрало законної сили, або заявою власника;
- Обов’язкове нотаріальне засвідчення справжності підписів засновника (учасника), уповноваженої ними особи, на установчому документі, передавальному акті і розподільчому балансі юридичної особи, заяві про вихід з товариства, які подаються для державної реєстрації змін про юридичну особу;
- Обов’язкове використання держреєстратором відомостей Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих і будівельних робіт та свідчать прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, а також використання відомостей, отриманих в порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
- До запровадження інформаційної взаємодії, державні реєстратори зобов’язані перевіряти наявність судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а у разі відсутності їх електронної копії, звертатися із запитом до відповідних судів;
- Збільшення з 30 до 60 календарних днівтермінуоскарженнярішень, дійчибездіяльності державного реєстратора;
- Здійснення Міністерством юстиції моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
- Посилено адміністративну відповідальність - до 8500 грн. та кримінальну -до 8 років позбавлення волі усіх причетних до несанкціонованого заволодіння активами й нерухомістю;
- Державні реєстратори зобов’язані використовувати лише захищені носії особистих ключів з більш високимступенем захисту. Це забезпечить захист записаних на нього даних від несанкціонованого доступу.
З прийняттям цього Закону економіка України виходить на якісно нову площину протидії економічним злочинам, що дозволяє говорити про сприятливий бізнес-клімат, зростання інвестицій та покращення рівня життя кожного українця.

Начальник Головного територіального
Управління юстиції у Кіровоградській
області В.В. Гуцул

Державна реєстрація народження  дитини.



Державна реєстрація народження дитини  на території України є вільною,  доступною для усіх та проводиться  незалежно від   етнічного походження та соціального статусу громадян, в тому числі і ромської національності.
Державна реєстрація народження  дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові. Походження дитини визначається відповідно до Сімейного кодексу України
за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.  
Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому  записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. У разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою  родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває.
Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів.
Підставою  для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я документи, що підтверджують факт народження.
У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок утворення медичної консультаційної комісії та положення про неї затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Медична консультаційна  комісія видає документ про народження у разі встановлення факту народження жінкою дитини.
За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Державна реєстрація народження дитини, яку не забрали з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я, підкинули або яка була знайдена, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за письмовою заявою представника органу опіки та піклування.
Державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, проводиться органом державної реєстрації  актів цивільного стану за місцем проживання дитини за заявою батьків або інших заінтересованих осіб за наявності документів про народження і перебування дитини під наглядом закладу охорони здоров'я та довідки з місця проживання дитини.

З метою оптимізації процесу надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації актів цивільного стану Міністерство юстиції України запровадило новий сервіс - отримання свідоцтв про народження безпосередньо у пологових будинках.
Така послуга є доступною і в 24 медичних закладах Кіровоградської  області.
Вищевказана послуга була запроваджена  в Бобринецькому районі з березня 2016 року.  
За вказаний період  в пологовому  відділенні  видано   45  свідоцтв про державну реєстрацію народження.

Головний спеціаліст Бобринецького
районного відділу ДРАЦС                                                         Н.М.Ащепа




Доброго дня. Важко жити за новими тарифами, які забирають ледь не половину зарплати. Дуже хочемо оформити субсидію. Скажіть будь-ласка як можна це зробити?


Перехід на ринкові ціни при оплаті енергоносії призвів до подорожчання комунальних послуг для громадян. Аби згладити негативний вплив цього процесу на простих українців, минулим Урядом було запущено один із найбільших за всю історію соціальних проектів Уряду – систему субсидій при сплаті комунальних платежів.
Розраховувати на державну допомогу від держави мають право більшість звичайних українських родин, комунальні витрати яких перевищують 15% загального місячного доходу.
Тобто, якщо в родині працює двоє, їхня спільна заробітна плата становить 5000 гривень, а за комуналку вони сплачують більше 750 грн, то така родина має повне право на грошову допомогу від держави.
Так само, скористатися своїм правом на субсидію можуть не лише ті, хто мешкає у власному житлі, а й громадяни, які орендують квартиру чи будинок на підставі відповідного договору.
Процес отримання субсидії було значно спрощено, щоб українці не плуталися у безлічі паперів, а у чиновників було менше можливості відмовити у оформленні субсидії через відсутність тих чи інших паперів. Нині громадянам треба зробити лише кілька простих кроків.
Перший з них – заповнити лише 2 документи: заяву на отримання допомоги та декларацію про доходи.
Другий – подати заповнені документи будь-яким зручним способом. Ви можете власноруч віднести їх до місцевих управлінь праці та соціальної політики або ж до вашої сільської чи селищної ради. Так само, можна надіслати заповнені бланки рекомендованим листом до органів соціального захисту населення за місцем проживання. Ще один, найбільш зручний з нашої точки зору, спосіб – заповнити необхідні бланки через Інтернет на сайті subsidii.mlsp.gov.ua.
Паперові бланки мали прийти поштою до скриньки кожної родини. Якщо ви не отримали такого листа, їх можна завантажити у мережі Інтернет з сайту http://teplo.gov.ua/, роздрукувати та заповнити. На цьому ж сайті можна знайти детальні інструкції та зразки заповнених документів.
Третій крок – дочекатися, доки соціальна установа письмово повідомить про своє рішення надавати чи не надавати субсидію, а також вкаже розмір виділених коштів у разі прийняття позитивного рішення.
При цьому, слід зазначити, що субсидія призначається на 12 місяців, а не на півроку, як було раніше і автоматично переноситься на наступний строк. А це значить, що ще раз заповнювати і подавати документи громадян, які вже отримують субсидію, не треба.
Якщо виникли якість проблеми, ви можете в будь-який час отримати додаткову консультацію, зателефонувавши на гарячу лінію 15-45.
Також детальну інформацію, роз’яснення і допомогу в оформленні субсидії можна отримати в Головному територіальному управлінні юстиції у Кіровоградській області та у Бобринецькому  бюро правової допомоги, що знаходиться за адресою: м. Бобринець , вул. Незалежності, 80.


Начальник Головного територіального
управління юстиції
у Кіровоградській області, Вадим Гуцул



 
 
 
 
 
 
 

До уваги юридичних осіб !

25 вересня 2015 року спливає десятимісячний термін подання державним реєстраторам за своїм місцезнаходженням інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) їх засновника (учасника), якщо засновник (учасник) - юридична особа, або про відсутність такого кінцевого бенефіціарного власника (контролера).
Нагадуємо, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи», який набрав чинності 26 травня 2015 року юридичні особи, зареєстровані до набрання чинності цим Законом, зобов’язані подати державному реєстратору відомості про свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) їх засновника (учасника), якщо засновник (учасник) - юридична особа, або про відсутність такого кінцевого бенефіціарного власника (контролера) упродовж десяти місяців з дня набрання чинності цим Законом.
Зазначені відомості не подаються:
1) юридичними особами, до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації яких інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) не включається відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців";
2) юридичними особами, засновниками (учасниками) яких є виключно фізичні особи, якщо кінцеві бенефіціарні власники (контролери) таких юридичних осіб збігаються з їх засновниками (учасниками). У такому разі засновники (учасники) - фізичні особи є бенефіціарними власниками (контролерами) такої юридичної особи.
У разі неподання юридичною особою (крім юридичних осіб, зазначених в абзацах третьому та четвертому цього пункту) зазначеної інформації у встановлений в цьому пункті строк особи, відповідальні за подання такої інформації, притягуються до відповідальності згідно із законом".
Для більш детальної інформації просимо звертатись до державних реєстрів або за телефоном 0522 35-66-45.

 

Міністерство юстиції України оголошує конкурс на заміщення вакантних посад:

1. Начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
2. Заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з питань державної виконавчої служби – начальника управління державної виконавчої служби.
3. Заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з питань державної реєстрації – начальника управління державної реєстрації.

Вимоги до учасників конкурсу:
Начальник Головного територіального управління юстиції в області та його заступники: громадянство України, вільне володіння українською мовою, повна вища юридична освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, стаж роботи за фахом на державній службі та/або за фахом на керівних посадах в інших сферах не менш як п’ять років.
Додаткова інформація надається Департаментом кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України та розміщена на сайті Міністерства юстиції України.
Телефон для довідок: (044) 271-17-25

 

Щодо строків проведення державної реєстрації прав
З 01 січня 2014 року набрали чинностізміни, внесені до частини 5 статті 15 Закону України «Про державнуреєстраціюречових прав на нерухомемайно та їхобтяжень» (далі – Закон), відповідно до якихдержавнареєстрація прав проводиться у строк, що не перевищуєп’ятиробочихднів (крімвипадківдержавноїреєстраціїобтяжень) з дня надходженнядоорганудержавноїреєстрації прав заяви про такуреєстрацію та документів, визначених Законом та нормативно-правовими актами, прийнятимивідповідно до нього, необхідних для їїпроведення.
Державнареєстрація права власності (наданнявідмови в ній) на підприємство як єдиниймайновий комплекс та в разі, якщоїйпередуєвидачасвідоцтва про право власності на нерухомемайно, проводиться у строк, що не перевищуєчотирнадцятиробочихднів.
Отже, з 01 січня 2014 року:
- державнареєстрація права власності та речових прав проводиться у строк, що не перевищуєп’ятиробочихднів;
- державнареєстраціяобтяжень та іпотек проводиться в день надходження заяви;
- державнареєстрація права власності на підприємство як єдиниймайновий комплекс проводиться у строк, що не перевищуєчотирнадцятиробочихднів;
- державнареєстрація права власності з видачею, у випадкахпередбачених Законом, свідоцтва проводиться у строк, що не перевищуєчотирнадцятиробочихднів.
                                                        Т.Демецька, начальник реєстраційноїслужби
Вимоги до найменуваннягромадськогооб’єднання

Загальнівимогицивільногозаконодавства
Стаття 90 Цивільного кодексу Українивизначаєзагальнівимоги до найменуванняюридичної особи.
Юридична особа повинна матисвоєнайменування, яке міститьінформацію про їїорганізаційно-правову форму. Найменування установи маєміститиінформацію про характер їїдіяльності. Юридична особа можематикрімповногонайменуванняскорочененайменування.
Юридична особа, що є підприємницькимтовариством, можематикомерційне (фірмове) найменування. Комерційне (фірмове) найменуванняюридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом.
Найменуванняюридичної особи вказується в їїустановчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
У разізмінисвогонайменуванняюридична особа крімвиконанняіншихвимог, встановлених законом, зобов'язанапоміститиоголошення про це в друкованихзасобахмасовоїінформації, в якихпублікуютьсявідомості про державнуреєстраціююридичної особи, та повідомити про цевсім особам, з якими вона перебуває у договірнихвідносинах.
Юридична особа не має права використовуватинайменуванняіншоїюридичної особи.
Спеціальнівимоги Закону України «Про громадськіоб’єднання».
Стаття 10 Закону визначаєвимоги до найменуваннягромадськогооб’єднання.
Найменуваннягромадськогооб’єднаннявизначаєтьсярішеннямустановчихзборівпід час йогоутворення.
Найменуваннягромадськогооб’єднанняскладається з двохчастин – загальної та власної назв. У загальнійназвізазначаєтьсяорганізаційно-правова форма громадськогооб’єднання («громадськаорганізація», «громадськаспілка»).
Найменуваннягромадськогооб'єднаннявикладається державною мовою. Громадськеоб'єднанняможетакожвикласти свою власнуназву, поряд з державною мовою, іноземноюмовоюабомовоюнаціональноїменшини.
Власнаназвагромадськогооб'єднання не повинна бути тотожноювласнимназваміншихзареєстрованихгромадськихоб'єднаньабогромадськихоб'єднань, повідомленняякихприйнято в установленомуцим Законом порядку.
Власнаназвагромадськогооб'єднання не можемістити: 1) найменування органу державноївлади, органу владиАвтономноїРеспублікиКрим, органу місцевогосамоврядування, складовихнайменуваньцихорганів (міністерство, агентство, служба, інспекція, комітет, адміністрація, прокуратура, суд); 2) власнуназвугромадськогооб'єднання, діяльністьякого заборонена в судовому порядку (протягомтрьохроківпіслянабраннявідповіднимрішенням суду законноїсили); 3) іншіпозначення, використанняякихобмежено законом.
Власнаназвагромадськогооб'єднання не можемістити слова "державний", "комунальний" та похіднівід них. Власнаназванавчального закладу, установи чиорганізації у власнійназвігромадськогооб'єднанняможевикористовуватисялише за згодивідповідногонавчального закладу, установи чиорганізації.
Забороняєтьсявикористання у власнійназвігромадськогооб'єднанняісторичнихдержавнихнайменувань, перелікякихвстановлюєтьсяКабінетомМіністрівУкраїни.
Власнаназвагромадськогооб'єднаннямаєміститиінформацію про статус громадськогооб'єднання ("дитяче", "молодіжне", "всеукраїнське") та можеміститиінформацію про його вид ("екологічне", "правозахисне" тощо).
Власнаназвагромадськогооб'єднанняможеміститиім'я (псевдонім) фізичної особи за умовипопередньоїписьмовоїзгодицієї особи абоїїспадкоємців, засвідченої в установленному законом порядку, якщоінше не передбачено законом.
Громадськеоб'єднаннямає право на використаннясвогонайменування з моменту реєстраціїабоприйняття в установленомуцим Законом порядку повідомлення про йогоутворення. Забороняєтьсявикористаннянайменуваннягромадськогооб'єднанняфізичними та юридичними особами, які не належать до цьогогромадськогооб'єднання, без згоди такого громадськогооб'єднання для цілей, не пов'язаних з діяльністюцьогогромадськогооб'єднання.
Громадськеоб'єднанняможетакожматискорочененайменування, яке визначаєтьсярішеннямйогоустановчихзборівабовищого органу управління - з'їзду, конференції, загальнихзборівтощо (далі - вищий орган управління).
Змінанайменуваннягромадськогооб'єднанняздійснюється на засіданнівищого органу управління такого об'єднання з додержаннямвимогцього Закону та статуту об'єднання (занаявності).
Розділом ІІ Вимогщодонаписаннянайменуванняюридичної особи абоїївідокремленогопідрозділу», затверджених наказом МіністерстваюстиціїУкраїнивід 05 березня 2012 року № 368/5, визначеноособливостінайменуванняокремихюридичнихосіб та їхвідокремленихпідрозділів, а саме пунктом 2.14 встановленовимоги до написаннянайменуваннягромадськихоб’єднаннявідповіднодо Закону України «Про громадськіоб’єднання».
Найменуваннягромадськогооб’єднанняскладається з двохчастин - загальної та власної назв. У загальнійназвізазначаєтьсяорганізаційно-правова форма громадськогооб’єднання («громадськаорганізація», «громадськаспілка»).
Власнаназвагромадськогооб’єднання не повинна бути тотожноювласнимназваміншихзареєстрованихгромадськихоб’єднаньабогромадськихоб’єднань, повідомленняякихприйнято в установленому Законом України «Про громадськіоб’єднання» порядку.
Власнаназвагромадськогооб’єднання не можемістити слова «державний», «комунальний» та похіднівід них.
Власнаназвагромадськогооб’єднаннямаєміститиінформацію про статус громадськогооб’єднання («дитяче», «молодіжне», «всеукраїнське») та можеміститиінформацію про його вид («екологічне», «правозахисне» тощо).
Власнаназвагромадськогооб’єднанняможеміститиім’я (псевдонім) фізичної особи за умовипопередньоїписьмовоїзгодицієї особи абоїїспадкоємців, засвідченої в установленному законом порядку, якщоінше не передбачено законом.
Відображення у найменуванні виду і статусу громадськогооб’єднання
Законом не передбаченоподілгромадськихоб’єднань за територіальноюознакою (на місцеві, всеукраїнські та міжнародні), а відповідно до пункту третьогочастинипершоїстатті 3 Закону України «Про громадськіоб’єднання» громадськіоб’єднаннясамостійновизначаютьтериторіюсвоєїдіяльності.
Відповідно до частинисьомоїстатті 10 Закону України «Про громадськіоб’єднання» власнаназвагромадськогооб'єднаннямаєміститиінформацію про статус громадськогооб'єднання ("дитяче", "молодіжне", "всеукраїнське") та можеміститиінформацію про його вид ("екологічне", "правозахисне" тощо).
Якщогромадськеоб’єднанняутворюється у порядку визначеному Законом України «Про молодіжні та дитячігромадськіорганізації» абоякщогромадськеоб’єднанняпланує набути всеукраїнський статус, то їїзасновникизобов’язанівказати у власнійназвігромадськогооб’єднаннявідповідний статус ("дитяче", "молодіжне", "всеукраїнське"). У іншихвипадках статус не зазначається.
Найменуваннявідокремленихпідрозділів
Закон України «Про громадськіоб’єднання» не визначаєвимогищодонайменуваннявідокремленогопідрозділу.
Відповідно до пункту 1.8 Розділу І Вимогщодонаписаннянайменуванняюридичної особи абоїївідокремленогопідрозділу», затверджених наказом МіністерстваюстиціїУкраїнивід 05 березня 2012 року № 368/5, найменуваннявідокремленогопідрозділу повинно містити слова «відокремленийпідрозділ» («філія», представництво» тощо) та вказувати на належність до юридичної особи, яка створила зазначенийвідокремленийпідрозділ.

Реєстраційна служба Бобринецького РУЮ


Особливостіпроведеннядержавноїреєстраціїречових прав уразіподілуабовиділучастки з об’єктанерухомого майна

При проведеннідержавноїреєстраціїречових прав на нерухомемайно, яке утворилося в результатіукладеннядоговорів про поділнерухомого майна абовиділ у натурічастки з нерухомогоспільного майна, слідвраховувати, щозаконодавствомУкраїни (частинатретястатті 364, частинатретястатті 367, частинатретястатті 370, частиначетвертастатті 372 Кодексу, частина друга статті 69Сімейного кодексу України) вимагаєтьсянотаріальнепосвідчення таких договорів, незалежновід виду нерухомого майна, яке знаходиться у спільнійвласності.
В разінедодержання сторонами вимоги закону про нотаріальнепосвідчення договору такийдоговір є нікчемним.
Проте, якщодійсність такого договору визнано судом наступнейогонотаріальнепосвідчення не вимагається (частини перша та друга статті 220 Кодексу).
Відповідно до пункту 1 частинипершоїстатті 19 Закону України «Про державнуреєстраціюречових прав на нерухомемайно та їхобтяжень» (далі – Закон) та підпункту 1 пункту 27 Порядку державноїреєстраціїречових прав на нерухомемайно та їхобтяжень, затвердженогопостановоюКабінетуМіністрівУкраїнивід 22 червня 2011 року № 703, (далі – Порядок) договори про поділспільногонерухомого майна абовиділ у натурічасткизіспільногонерухомого майна належать до документів, щопідтверджуютьвідповідновиникнення, перехідабоприпинення права власності та іншихречових прав на нерухомемайно.
Абзацом першим пункту 37 Порядку передбачено, що орган державноїреєстрації прав, нотаріус проводить державнуреєстрацію права власності на об’єктнерухомого майна, щоутворився в результатіподілуоб’єктанерухомого майна абовиділучастки з об’єктанерухомого майна, у порядку, передбаченому для державноїреєстрації прав щодонерухомого майна, право власності на яке заявлено вперше.

Реєстраційна служба Бобринецького РУЮ

До уваги зареєстрованих громадських об'єднань та відокремлених підрозділів іноземних неурядових організацій!

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ. «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян» (далі – Законпро внесення змін), прийнятого Верховною Радою України 16.01.2014 № 721-VІІ, громадські об’єднання, а також відокремлені підрозділи іноземних неурядових організацій, які на день набрання чинності цим Законом отримують кошти чи інше майно з іноземних джерел та беруть участь у політичній діяльності, яка здійснюється на території України, зобов’язані протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом здійснити дії, необхідні для набуття ними статусу громадського об’єднання, яке виконує функції іноземного агента, а також дії, необхідні для приведення найменування у відповідність до вимог Законупро внесення змін.
Громадські об'єднання мають протягом трьох місяців з дня набрання чинності Законом про внесення змін подати до уповноваженого органу з питань реєстрації за своїм місцезнаходженням заяву про включення до Реєстру громадських об'єднань інформації щодо здійснення громадським об'єднанням своєї діяльності як громадського об'єднання, яке виконує функції іноземного агента (далі – Заява), та інші документи для внесення необхідних змін до статуту.
Порядок прийняття Заяви та перелік необхідних документів щодо змін до статуту громадського об'єднання визначено статтею 14 Закону України «Про громадські об'єднання» (далі – Закон про громадські об'єднання).
Відокремлені підрозділи іноземних неурядових організацій Заяву про включення до Реєстру та інші документи для внесення змін подають в порядку, визначеному статтею 20 Закону про громадські об'єднання.
Звертаємо увагу, що відповідно до частини першої статті 28, частини четвертої статті 30 Закону про громадські об'єднання невиконання цього обов’язку є підставою для заборони громадського об'єднання/заборони діяльності відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації.
Заяву про включення до Реєстру та інші документи необхідно подавати до уповноваженого органу з питань реєстрації громадського об'єднання. Адреса: Кіровоградська область, Бобринецький район, м.Бобринецьвул.Шевченка,101а  реєстраційна служба  Бобринецького районного управління юстиції  Відокремлені підрозділи іноземних неурядових організацій подають Заяву про включення до Реєстру та інші документи до Державної реєстраційної служби України за адресою: 02660, м. Київ, вул. М. Раскової, 15.»

Реєстраційна служба Бобринецького РУЮ

 

ШАНОВНІ ПІДПРИЄМЦІ ТА КЕРІВНИКИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ!

З  01 січня 2014 року змінено номер реєстраційного рахунку спеціального фонду державного бюджету, на який зараховуються кошти за платні дії (надання витягу, виписки, довідки, публікації повідомлень) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Перерахування коштів за одержання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців необхідно здійснювати за такими  реквізитами:
отримувач: Державна реєстраційна служба України, код  ЄДРПОУ- 37508344;
реєстраційний рахунок №  31254201178683 в ГУДКСУ   у м. Києві,
МФО 820019;

• забезпечити обов’язкове зазначення в призначенні платежу назви та коду платної послуги (витяг код 01; виписка код 02; довідка 03; публікація повідомлень ЮО код 04);

• оплату кожної платної дії здійснювати за окремим платіжним дорученням або платежем, що містить всі вищезазначені реквізити.


 

Про підтвердження відомостей
про юридичну особу

Частиною одинадцятою статті 19 Закону про реєстрацію встановлено, що юридична особа зобов’язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Відповідно до частини дванадцятої статті 19 Закону про реєстрацію у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов’язаний надіслати рекомендованим листом протягом п’яти робочих днів із дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.
Частиною чотирнадцятою зазначеної статті встановлено, що у разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.
Правила надання послуг поштового зв’язку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі – Правила).
Згідно із пунктом 2 Правил рекомендоване поштове відправлення – реєстрований лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.
Відповідно до пункту 17 Правил внутрішні реєстровані поштові відправлення (крім прямих контейнерів), поштові перекази можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням про їх вручення.
Пунктом 2 Правил зазначено, що повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу – повідомлення, яким оператор поштового зв’язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Ураховуючи зазначене вище, датою надходження юридичний особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу є дата, зазначена в повідомленні про вручення поштового відправлення.
Щодо дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність підтвердження зазначених відомостей, то такою датою є останній день строку, встановленого частиною чотирнадцятою статті 19 Закону про реєстрацію.
Форми реєстраційних карток
Форми реєстраційних карток затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14.10.2011 № 3178/5 "Про затвердження форм реєстраційних карток", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.2011 за № 1207/19945
Для юридичних осіб:
Форма 1 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом заснування нової юридичної особи;
Форма 2 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації юридичної особи, утвореної шляхом реорганізації діючої (діючих) юридичної особи (юридичних осіб) у результаті злиття, поділу, виділу або перетворення;
Форма 3 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;
Форма 4 – реєстраційна картка про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;
Форма 5 – реєстраційна картка про створення відокремленого підрозділу юридичної особи;
Форма 6 – реєстраційна картка про підтвердження відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;
Форма 7 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації або на підставі судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не пов’язано з банкрутством;
Форма 8 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення;
Форма 9 – реєстраційна картка про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи за судовим рішенням щодо визнання юридичної особи банкрутом;
Форма 16 – реєстраційна картка про включення відомостей про юридичну особу.
Для фізичних осіб-підприємців:
1) Форма 10 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;
2) Форма 11 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу – підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців;
3) Форма 12 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця за її рішенням або за судовим рішенням, що не пов’язано з банкрутством;
4) Форма 13 – реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця у разі її смерті, оголошення її померлою або визнання фізичної особи – підприємця безвісно відсутньою;
5) Форма 14 – реєстраційна картка про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця за судовим рішенням щодо визнання фізичної особи – підприємця банкрутом;
6) Форма 15 – реєстраційна картка про включення відомостей про фізичну особу – підприємця.









 

ШАНОВНІ ПІДПРИЄМЦІ ТА КЕРІВНИКИ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ!

Відповідно до пункту 1 наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 457 «Про затвердження та скасування національних класифікаторів» з 1 січня 2012 року набрав чинності національний класифікатор України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності» (далі - КВЕД-2010).
КВЕД використовується для представлення та аналізу статистичної, фінансової, митної, податкової, банківської та іншої економічної інформації, а також у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та обов’язково фіксується у Єдиному державному у реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Для забезпечення доступності та відкритості матеріалів з впровадження КВЕД-2010 створений Сервіс для визначення кодів видів економічної діяльності за КВЕД-2005 та КВЕД-2010, який розміщено на головній сторінці офіційного веб-сайту Держстату (www.ukrstat.gov.ua) на банері «Сервіс для визначення кодів видів економічної діяльності за КВЕД-2010», а усі матеріали, які стосуються розроблення та впровадження в статистичну діяльність КВЕД-2010, розміщено на банері «Впровадження нової КВЕД (ДК 009:2010)».
        Аналізуючи кількість юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців які змінили КВЕД-2005 та КВЕД-2010 можна зробити висновок, що станом на 1 жовтня 2013 року не всі суб’єкти господарювання провели такі зміни. За даними Єдиного державного реєстру станом на 2 вересня 2013 лише близько 61% юридичних осіб та 58% фізичних осіб-підприємців мають КВЕД-2010.
Нагадуємо, для приведення кодів видів діяльності відповідно до КВЕД-2010 фізичним особам-підприємцям та представникам юридичних осіб необхідно звертатися до державних реєстраторів реєстраційних служб за місцем свого знаходження або проживання (за місцем реєстрації) із відповідними документами, а саме:
- для фізичних осіб-підприємців - реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в ЄДР (Форма №11), яка в переліку змін, що вносяться до відомостей про фізичну особу-підприємця, містить поле «зміна видів діяльності, що здійснює фізична особа-підприємець».    Зміна видів діяльності проводиться безоплатно;
для юридичних осіб:
   - реєстраційна картка на внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР (Форма № 4) - у випадку зміни видів економічної діяльності видами економічної діяльності з їх переліку, зазначеними в установчих документах юридичної особи;
   - реєстраційна картка на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної (Форма № 3) та пакет документів відповідно до вимог статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» - у випадку необхідності внесення змін до установчих документів юридичної особи у зв'язку із змінами видів економічної діяльності.



 

Реєстрація громадського об’єднання


Статтею 12 Закону України «Про громадські об’єднання» (далі - Закон) встановлено, що
громадське об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи,
підлягає реєстрації в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, установлених
Законом.
Реєстрація громадського об'єднання здійснюється безоплатно органами виконавчої влади,
на які відповідно до законодавства покладені повноваження з питань реєстрації громадських
об'єднань, за місцезнаходженням громадського об'єднання.
Для реєстрації громадського об'єднання керівник або особа (особи), яка має право
представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, протягом 60 днів з дня
утворення громадського об'єднання подають (надсилають поштовим відправленням) до
уповноваженого органу з питань реєстрації за місцезнаходженням громадського
об'єднання заяву за формою, затвердженою Міністерством юстиції України (затверджена
наказом Міністерства юстиції України № 1842/5 від 14.12.2012 «Про затвердження форм
документів, надання (надсилання) яких встановлено Законом України «Про громадські
об’єднання»), до якої додаються:
1) примірник протоколу установчих зборів, оформленого з дотриманням вимог Закону;
2) статут (у двох примірниках);
3) відомості про керівні органи громадського об'єднання із зазначенням прізвища, ім'я, по
батькові (за наявності), дати народження керівника, членів інших керівних органів, посади в
керівних органах, контактного номера телефону та інших засобів зв'язку, а також зазначені
відомості про особу (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення
реєстраційних дій, до яких додається письмова згода цієї особи, яка передбачена частиною
шостою статті 9 Закону, якщо така особа не була присутня на установчих зборах;
4) заповнена реєстраційна картка форми № 1 на проведення державної реєстрації
юридичної особи.
Заяву та документи, зазначені в пунктах 3 і 4 підписує керівник або особа (особи), яка має
право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій. Справжність
підпису зазначеної особи на заяві про реєстрацію громадського об'єднання засвідчується
нотаріально.
Для реєстрації громадської спілки, крім документів, передбачених частиною третьою,
подаються документи, які містять відомості щодо структури власності засновників - юридичних
осіб та фізичних осіб - власників істотної участі цих юридичних осіб.
У разі якщо засновником (засновниками) громадської спілки є іноземна юридична особа,
крім вищезазначених документів, додатково подається легалізований у встановленому порядку
документ про підтвердження реєстрації іноземної юридичної особи в країні її
місцезнаходження - витяг із торговельного, банківського або судового реєстру, що відповідає
вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців".
Документи, які відповідно до вимог Закону подаються (надсилаються) до уповноваженого
органу з питань реєстрації, мають бути викладені державною мовою.
У разі неподання (ненадсилання) документів для реєстрації громадського об'єднання
протягом 60 днів з дня утворення таке громадське об'єднання не вважається утвореним.
На підставі поданих документів уповноважений орган з питань реєстрації протягом семи
робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про реєстрацію або про відмову у реєстрації
громадського об'єднання, про направлення документів на доопрацювання чи про залишення
документів без розгляду по суті.


 

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Державного реєстру нормативно-правових актів.

На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами "Для службового користування", "Особливої важливості", "Цілком таємно", "Таємно" та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.

Варто знати, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду ( постанови, накази, інструкції тощо ), якщо в них є одна або більше норм, що:

•  зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, конвенцією про захист прав людини                  і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радаю України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

•  мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію

Нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію                            у п'ятиденний строк після його прийняття у трьох примірниках: оригінал та дві завірені в установленому законодавством порядку копії розпорядчого документа (наказу, розпорядження, рішення, постанови тощо), а також затвердженого ним положення (інструкції, порядку тощо) і додатків до них.

У разі наявності положень, норм та доручень, що поширюються на інші органи, нормативно-правовий акт повинен бути погоджений з відповідними заінтересованими органами у формі, встановленій законодавством. Спільно виданий нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію органом, підпис першої особи якого на акті стоїть першим. Нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати вимогам законодавства про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами і викладатися згідно з правописом та з дотриманням правил нормопроектувальної техніки.

Разом з нормативно-правовим актом до управління юстиції подаються:

а) обґрунтування підстав для видання нормативно-правового акта чи окремих його норм;

б) відомості про чинні акти з цього питання, інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативно-правовим актом, поданим на державну реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність у зв'язку з прийняттям цього акта;

в) копія нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані та порівняльна таблиця;

г) відомості про офіційне погодження акта із заінтересованими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов'язковим згідно з законодавством;

д) копія рішення представництва Державного комітету України                        з питань регуляторної політики та підприємництва про погодження проекту нормативно-правового акта. Це стосується регуляторних нормативно-правових актів.

Державна реєстрація нормативно-правового акта проводиться протягом 15 робочих днів з дня, наступного після надходження його до органу державної реєстрації. У разі потреби (необхідність проведення аналізу нормативно-правового акту із залученням експертів, вивчення значної кількості актів чинного законодавства тощо) ці терміни можуть бути продовжені керівником органу державної реєстрації, але не більш як на 10 робочих днів, про що повідомляється орган, який надіслав нормативно-правовий акт на державну реєстрацію.

Варто знати, які акти н а державну реєстрацію не подаються , це акти :

а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду                         і звільнення з неї, заохочення працівників тощо);

б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми;

в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення);

г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів;

д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають нових правових норм;

е) рекомендаційного, роз'яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз'яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

За результатами правової експертизи приймається одне з таких рішень:

– у разі надходження акта, який не підлягає державній реєстрації, орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів повертає його суб'єкту нормотворення без державної реєстрації для використання в роботі з відповідним обґрунтуванням;

– у разі коли нормативно-правовий акт відповідає вимогам, зазначеним у Положенні, орган державної реєстрації приймає рішення про його державну реєстрацію.


 

НА ЗАСІДАНІ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ СХВАЛЕНО ПРОЕКТ ЗАКОНУ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОМІСІЇ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ»
17.09.2013
11 вересня 2013 року на засіданні КМ України було схвалено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації рекомендацій Європейської Комісії у сфері державної антикорупційної політики», підготовлений Міністерством юстиції України.
У рамках виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму Українською стороною вже проведено масштабну роботу в напрямку вдосконалення антикорупційного законодавства. Результатом цієї роботи стало прийняття Верховною Радою України у квітні – травні 2013 року низки законів, спрямованих на врегулювання відносин у сфері боротьби з корупцією, що були позитивно оцінені міжнародними експертами і, зокрема, Європейською Комісією.
Для подальшого вдосконалення антикорупційного законодавства Міністерство юстиції України веде постійну та кропітку роботу разом з експертами Європейської Комісії, результатом якої став проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації рекомендацій Європейської Комісії у сфері державної антикорупційної політики», який пропонується Вашій увазі.
Метою законопроекту є врахування рекомендацій експертів Європейського Союзу у сфері запобігання і протидії корупції, наданих під час діалогу щодо лібералізації ЄС візового режиму для України, що є вкрай важливим у рамках роботи з підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом і його державами-членами 28-29 листопада цього року.
У зв’язку з цим положеннями проекту пропонується:
• підвищити санкції за кримінальні корупційні правопорушення, а саме:
- встановити більш жорсткі види покарання за відповідні правопорушення для фізичних осіб;
- підвищити штрафні санкції для юридичних осіб;
• запровадити зовнішній контроль щодо декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, зокрема:
- покласти повноваження щодо здійснення перевірок достовірності зазначених у деклараціях відомостей на органи доходів і зборів;
- наділити вказані органи правом одержувати у банків інформацію стосовно таких відомостей;
• встановити адміністративну відповідальність за подання у деклараціях недостовірних відомостей;
• підвищити гарантії захисту інформаторів про корупційні правопорушення шляхом:
- покладення обов’язку доказування правомірності прийнятого рішення чи дій у справах про застосування з боку керівника або роботодавця негативних заходів до зазначених осіб у зв’язку з їх повідомленням про корупційне правопорушення на відповідача;
- встановлення правила щодо розгляду анонімних повідомлень про такі правопорушення;
• виключити з Кодексу про адміністративні правопорушення положення щодо повноважень органів доходів і зборів та Військової служби правопорядку у Збройних Силах України стосовно складання протоколів про адміністративні корупційні правопорушення – таким чином буде остаточно реалізовано рекомендацію Стамбульського плану дій по боротьбі з корупцією щодо зменшення кількості правоохоронних органів, уповноважених складати відповідні протоколи. Це також сприятиме забезпеченню спеціалізації правоохоронних структур, відповідальних за боротьбу з корупцією, на чому наголошують експерти Європейської Комісії.
Низка положень законопроекту стосується виконання рекомендацій GRECO у сфері криміналізації корупції, отриманих у рамках Третього раунду оцінювання.
У цьому аспекті проектом передбачено зміни до Кримінального кодексу України в частині:
• поширення юрисдикції України на іноземців та осіб без громадянства, які за кордоном вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України, злочини, пов’язані з активним та пасивним хабарництвом, зловживанням впливом;
• встановлення відповідальності за обіцянку неправомірної вигоди та за її прийняття;
• поширення положень щодо відповідальності за активну форму підкупу (тобто пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди) та пасивну (тобто прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди) на осіб, які працюють у будь-якій якості на підприємствах, в установах, організаціях приватного сектору.
Таким чином, прийняття законопроекту:
- сприятиме підвищенню ефективності системи запобігання і протидії корупції;
- забезпечить найбільш повне врахування рекомендацій експертів Європейської Комісії у цій сфері, що засвідчить готовність та налаштованість України в напрямку підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом і його державами-членами в рамках Вільнюського Саміту 28-29 листопада цього року.


 

Стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами

  Особа може звернутися до суду з вимогою про стягнення аліментів протягом усього терміну існування права на аліменти, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту його виникнення. Згідно із ч. 1 ст. 191 СК аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову. За минулий час аліменти можуть бути присуджені тільки за певних умов, а саме якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати (ч. 2 ст. 191 СК). Таким чином, позивач має довести, що мали місце: а) дії відповідача щодо ухилення від надання утримання дитині або непрацездатній особі; б) свої власні дії, спрямовані на одержання аліментів. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені судом не більш ніж за три роки.
  Під ухиленням від сплати аліментів у юридичній науці розуміють як пряму відмову від надання утримання, так і різні дії (бездіяльність) зобов’язаної особи, спрямовані на повне чи часткове ухилення від сплати аліментів: приховання особою дійсного розміру свого заробітку (доходу); зміну роботи або місця проживання з метою запобігання сплаті аліментів; приховання свого місцезнаходження; інші дії, що свідчать про намір особи ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання. Ухилення від сплати аліментів завжди припускає винні навмисні дії (бездіяльність). Тому позивач має представити суду докази того, що у той чи інший спосіб відповідач свідомо прагнув ухилитися від виконання обов’язків щодо утримання дитини.
  Причини, за яких позивач раніше не звертався за примусовим стягненням аліментів, не мають значення і не з’ясовуються. Разом із тим, можливість стягнення аліментів за минулий час обмежується трьома роками. Стосовно визначення розміру аліментів за минулий час застосовуються загальні правила, які закріплено в статтях 182, 184 СК.
  Стягнення аліментів за минулий час необхідно відрізняти від виплати заборгованості за аліментами. По-перше, при стягненні аліментів за минулий час одержувач вимагає сплатити аліменти за період, що передує пред’явленню позову. Тобто позов про стягнення аліментів на утримання конкретної дитини пред’являється вперше, і до цього управомочена особа з вимогою про стягнення аліментів до суду не зверталася. При цьому утворення заборгованості в принципі ще не є можливим, оскільки розмір аліментів, що підлягають сплаті, судом визначений не був. По-друге, аліменти можуть бути стягнені тільки за умови винного поводження відповідача, що знаходило свій прояв в ухиленні від їхньої сплати. І, по-третє, аліменти за минулий час можуть бути присуджені не більш ніж за три роки. Утворення заборгованості за аліментами пов’язане з іншими обставинами. Тому стосовно стягнення заборгованості за аліментами (а саме, визначення її розміру, порядку стягнення тощо) у законі передбачені окремі положення. Утворення заборгованості за аліментами відбувається у випадку, коли особа вже звернулася до суду, суд виніс рішення щодо стягнення аліментів на дитину, але за певної причини це рішення не виконується. Виникнення заборгованості за аліментами може бути пов’язане як з певними об’єктивними обставинами (наприклад, призупиненням виконавчого провадження), так і несумлінним поводженням одержувача (ч. 3 ст. 197 СК) або платника аліментів (неповідомлення про місце проживання і роботи; приховання видів заробітку, що відповідно до законодавства підлягають обліку при відрахуванні аліментів за рішенням суду; приховання майна тощо).
  Особливості порядку визначення і стягнення заборгованості залежать від того, у якому порядку сплачувалися аліменти (добровільно чи підлягали стягненню за рішенням суду), а також з яких причин виникла заборгованість. Як зазначалося, з вимогою до суду про стягнення аліментів на неповнолітню дитину можна звернутися в будь-який момент до досягнення дитиною повноліття. Стосовно стягнення заборгованості існують інші правила. Відповідно до ч. 4 ст. 194 СК заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК, до досягнення нею двадцяти трьох років. Згідно з ч. 1 ст. 194 СК аліменти можуть бути стягнені за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Разом із тим, закон допускає можливість стягнення заборгованості за весь минулий час без будь-яких обмежень. Це можливо, якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися: а) у зв’язку з розшуком платника або б) у зв’язку з його перебуванням за кордоном (ч. 2 ст. 194 СК).
  Умови і порядок стягнення заборгованості за аліментами відмінні від стягнення аліментів за минулий час у наступних основних моментах. По-перше, вимога особи про сплату заборгованості є похідною від обсягу первісної вимоги, за якою вже прийняте рішення суду. По-друге, виплата заборгованості за аліментами може бути присуджена не тільки за умови винного поводження відповідача, що полягає в ухиленні від їхньої сплати. Стягнення аліментів за минулий період провадиться в межах трирічного строку, що передував пред’явленню виконавчого листа до виконання, якщо сплата аліментів за виконавчими документами відповідно до прийнятого судом рішення фактично не здійснювалася і з інших причин. По-третє, якщо рішення суду про стягнення аліментів не могло бути виконане з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, стягнення заборгованості можливе за весь минулий період несплати аліментів, навіть якщо він перевищує три роки.
  СК досить детально регулює порядок визначення заборгованості за аліментами (ст. 195 СК). У СК передбачені особливості порядку стягнення заборгованості за аліментами, що підлягають сплаті відповідно до ст. 187 СК у добровільному порядку. Заборгованість погашується за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду (ч. 3 ст. 194 СК).
  Як правило, стягнення заборгованості за аліментами ставить платника в досить скрутне становище. Тому в законі передбачається можливість установлення строку сплати заборгованості (відстрочення або розстрочення сплати), а також повне або часткове звільнення від її сплати. Ці питання вирішуються судом за позовом особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. Суд може відстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальний та сімейний стан платника аліментів. Якщо той з батьків, який зобов’язаний сплатити заборгованість, доведе, що зможе це зробити через певний час (наприклад, отримає певні гроші внаслідок продажу свого майна), суд може врахувати цю обставину і відстрочити сплату заборгованості на певний час. Платник аліментів може просити суд надати йому можливість сплатити заборгованість певними частками, а не повністю, тобто розстрочити платежі (ч. 1 ст. 197 СК).
  Повне або часткове звільнення від сплати заборгованості можливе, якщо вона виникла: а) у зв’язку з тяжкою хворобою платника аліментів; б) за іншою обставиною, що має істотне значення (ч. 2 ст. 197 СК). Заборгованість може утворитися внаслідок призупинення виконавчого провадження через перебування боржника на лікуванні в стаціонарній лікувальній установі. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести перебування в місцях позбавлення волі і пов’язані з цим труднощі із влаштуванням на роботу; призупинення виконавчого провадження у випадку визнання одержувача недієздатним тощо.
  Відповідно до ч. 3 ст. 197 СК суд може повністю звільнити платника від сплати заборгованості, якщо заборгованість виникла з вини одержувача аліментів унаслідок непред’явлення ним без поважної причини виконавчого листа до виконання.
  Норми про стягнення аліментів за минулий час і заборгованості за аліментами застосовуються до відносин щодо утримання між батьками і повнолітніми дітьми (ч. 5 ст. 194, ст. 201 СК).
  У СК вперше встановлена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Вона спрямована на певну компенсацію одержувачу аліментів його витрат і має необхідний стимулюючий, превентивний вплив на особу, що порушила свої аліментні обов’язки. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, до неї застосовується спеціальна форма відповідальності — стягнення неустойки (пені). Згідно з ч. 1 ст. 196 СК одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Дана норма розташована в гл. 15 СК, норми якої регулюють відносини щодо утримання неповнолітніх дітей, але застосовується і до відносин щодо утримання батьками своїх повнолітніх дітей (ст. 201 СК). Стягнення неустойки можливе лише у випадку виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти, наприклад, якщо особа ухилялася від сплати аліментів, знаходилася у розшуку тощо. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (ч. 2 ст. 196 СК). Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів неповнолітній (ч. 3 ст. 196 СК).
  Стягнення неустойки вперше передбачене сімейним законодавством і спрямоване на підвищення захисту майнових прав дітей. Донедавна відсутність у сімейному праві такого способу забезпечення виконання зобов’язання, як сплата неустойки, розглядалася як особлива риса сімейного права і підстава для його відокремлення від цивільного права. Зміни останнього часу довели можливість і доцільність застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Тому включення в СК положення про стягнення неустойки (пені) за невиконання аліментного зобов’язання є цілком виправданим.

Начальник ВДВС Бобринецького РУЮ С.М.Орінко

Притягнення до відповідальності за порушення вимог законодавства під час виконавчого провадження

       Порядок притягнення осіб до відповідальності за правопорушення, вчинені під час виконавчого провадження, здійснюється відповідно до статей 89 та 90 Закону України «Про виконавче провадження».   У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 342, 343, 382, 388 Кримінального кодексу України, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону. У разі наявності в діях боржника ознак іншого злочину державний виконавець звертається з повідомленням до правоохоронних органів.  Направлення подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності органам прокуратури здійснюється відповідно до Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та органів прокуратури при направленні та розгляді подань державних виконавців про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності. У разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.
       Підставами для складання протоколу є:
а) невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;
б) несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;
в) неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);
г) неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.
       У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця, який склав протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища, адреси свідків, якщо вони є; пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
        Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягується до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання. При складанні протоколу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права і обов'язки, про що робиться відмітка у протоколі.
         Протокол направляється для розгляду до відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.
У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника та встановлює новий строк виконання.
         У постанові про накладення на боржника штрафу державний виконавець зазначає норму Закону, якою передбачена відповідальність боржника, зміст вчинених боржником дій, суму штрафу. Постанова про накладення штрафу не пізніше наступного робочого дня після її винесення направляється боржнику.
         У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Ст.державний виконавець М.О.Почкай

Нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень

З 1 січня 2013 року почала діяти нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, передбачена викладеним у новій редакції Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 1 липня 2004 року ("Закон").
Нова система є результатом комплексної реформи у сфері реєстрації речових прав на нерухомість та їх обтяжень, що запроваджується урядом України протягом декількох останніх років з метою адаптації вказаної системи до стандартів Євросоюзу.
Основна ідея нової системи полягає у тому, щоб поєднати в одному уніфікованому реєстрі інформацію про всі існуючі права та обтяження стосовно об’єкта нерухомості (права власності, права користування (оренди), заставу/іпотеку/арешт такого об’єкта та інш.), та стосовно земельної ділянки під таким об’єктом нерухомості.
З цією метою інформація про об’єкти нерухомості, яка раніше містилася у 4 різних реєстрах (Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, Державному реєстрі іпотек та Державному реєстрі обтяжень об’єктів рухомого майна (у частині податкової застави об’єктів нерухомості)), з 1 січня 2013 року перенесена до єдиного уніфікованого реєстру - Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ("Реєстр").
На даний момент Реєстр діє та наповнюється інформацією. Відповідальним за ведення Реєстру є нещодавно створений орган - Державна реєстраційна служба, підпорядкована Міністерству юстиції України. Органи, які раніше були уповноважені реєструвати відповідні права, а саме: міські бюро технічної інвентаризації ("МБТІ"), відділення Державного агентства земельних ресурсів України, а також, частково, нотаріуси, втратили свої права з реєстрації правовстановлюючих документів, речових прав і обтяжень.
Основною проблемою системи реєстрації на сьогоднішній день є практично неповна інформація в Реєстрі, який наповнюється за декларативним принципом. Внаслідок такої ситуації, на практиці право володільці не можуть здійснювати ніяких дій з об’єктами нерухомості до реєстрації права власності, і далі, інших речових прав, на такі об’єкти в Реєстрі.
Вказана ситуація існує внаслідок того, що більшість БТІ вели відповідні реєстраційні справи в паперовому вигляді, тоді як Реєстр являє собою електронну базу даних.
Разом з тим, на практиці може виникнути ситуація, коли у випадку відсутності інформації в Реєстрі про реєстрацію речового права неможливо буде здійснити відповідні нотаріальні дії з нерухомим майном, зокрема, відчужити майно або закласти його.
Крім того, з 1 січня 2013 р. реєстрація іпотеки в Реєстрі є підставою для її дійсності, а не пріоритету, як це було раніше.
Що стосується землі, то речові права та обтяження земельної ділянки можуть бути зареєстровані в Реєстрі після реєстрації такої земельної ділянки в державному земельному кадастрі.
При цьому, право власності на нерухоме майно, інше від земельних ділянок, може бути зареєстровано незалежно від того, чи було зареєстровано право власності на земельну ділянку під таким майном. Також, право власності на частину нерухомого майна (наприклад, квартиру чи нежитлові приміщення) може бути зареєстровано незалежно від реєстрації права власності на всю будівлю.
Таким чином, діюча процедура реєстрації прав на нерухомість дозволяє забезпечити створення єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, а також технічні дані про об'єкти нерухомого майна, суб'єктів речових прав, правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

 

ПОРЯДОК 
підтвердження факту народження дитини
поза закладом охорони здоров’я


1. Цей Порядок визначає процедуру підтвердження медичною консультаційною комісією (далі - комісія) факту народження жінкою дитини поза закладом охорони здоров’я (далі - факт народження дитини) у разі, коли таким закладом не проводився огляд жінки та дитини.
2. Порядок утворення комісії та положення про неї затверджуються МОЗ.
3. Комісія розглядає питання щодо підтвердження факту народження дитини за письмовою заявою жінки, яка народила дитину, або її чоловіка, родичів, інших осіб, представника служби у справах дітей (далі - заявник).
4. Заявник не пізніше одного тижня з імовірного дня народження дитини поза закладом охорони здоров’я, факт народження якої потребує підтвердження, подає комісії такі документи:
1) письмову заяву (у довільній формі);
2) паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
3) обмінну карту пологового будинку, пологового відділення лікарні або виписку з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою відповідно № 113/о або 027/о, затвердженою МОЗ;
4) результати аналізів, ультразвукового дослідження, проведених під час вагітності жінки, яка народила дитину поза закладом охорони здоров’я;
5) копію картки виклику медичної швидкої допомоги за формою № 109/о, затвердженою МОЗ;
6) довідку про генетичну спорідненість між жінкою, яка народила дитину поза закладом охорони здоров’я, та дитиною;
7) медичну довідку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про огляд дитини, яка народилася поза закладом охорони здоров’я, згідно з додатком 1 тамедичну довідку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про огляд жінки для підтвердження факту народження дитини згідно з додатком 2;
8) інші документи, які підтверджують надання медичної допомоги жінці у зв’язку з пологами.
5. Документи, зазначені у підпунктах 3-8 пункту 4 цього Порядку, подаються заявником у разі їх наявності.
6. У разі відсутності медичних довідок, зазначених у підпункті 7 пункту 4 цього Порядку, комісія приймає рішення про обов’язковий огляд жінки та дитини і направляє їх для проведення такого огляду.
Рішення про підтвердження факту народження дитини приймається у разі, коли імовірна дата пологів жінки збігається з вірогідним віком дитини, або наявності довідки про генетичну спорідненість між жінкою, яка народила дитину поза закладом охорони здоров’я, та дитиною.
7. За результатами аналізу документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку, комісія не пізніше десяти календарних днів з моменту їх отримання приймає рішення про підтвердження або відмову у підтвердженні факту народження дитини та складає висновок за формою згідно з додатком 3 у двох примірниках.
Один примірник видається заявникові (у разі підтвердження факту народження дитини) для пред’явлення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану або негайно надсилається відповідному Головному управлінню, управлінню МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (у разі відмови у підтвердженні факту народження дитини), а другий - залишається у комісії.
8. Після підтвердження факту народження дитини заклад охорони здоров’я, під наглядом якого перебуває дитина, видає на підставі висновку комісії заявникові медичну довідку про перебування дитини під наглядом лікувального закладу за формою № 103-1/о, затвердженою МОЗ, яка є підставою для проведення державної реєстрації народження дитини в органах державної реєстрації актів цивільного стану.


 

Bідповідальність державних службовців за порушення  Закону України «Про доступ до публічної інформації»


Можливість реалізації конституційного права особи вільно   збирати,   зберігати,   використовувати   і    поширювати інформацію передбачена ч. 2 ст. 102 Конституції України та Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Інститут юридичної відповідальності за порушення Закону України “Про доступ до публічної інформації” (далі – Закон) є однією з гарантій належної його реалізації, оскільки відсутність санкцій, здебільшого, негативно впливає на сумлінне виконання норми.
Частиною першою ст. 24 зазначеного Закону якої передбачено загальні положення відповідальності. Так, відповідальність несуть особи, винні у вчиненні таких порушень:
1) ненадання інформації за запитом — це надання відповіді на запит, проте неповідомлення запитуваної інформації. Зокрема, статтею 22 Закону визначено, що інформація може бути одержана запитувачем з загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації;
2) ненадання відповіді на запит — це протиправна бездіяльність державного службовця, яка полягає в пасивній поведінці (невчиненні жодних дій) і невиконанні покладеного на нього правового обов'язку надати інформацію за запитом;
3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію — це надання відповіді на запит, в якій посадові особи відмовляють в наданні інформації з підстав не передбачених статтею 22 Закону.
В статті 22 Закону зазначено: «розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
> розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до наділених повноважень, передбачених законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
> інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом;
> особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
> не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною четвертою статті 20 Закону.
    Цей перелік є вичерпним, а отже відмова в наданні інформації з інших підстав є неправомірною (безпідставною).
4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 вищевказаного Закону – бездіяльність державного службовця, що полягає у невчиненні дій щодо розміщення передбаченої Законом інформації у встановлені строки.
Стаття 15 Закону передбачає види інформації, яку розпорядник зобов’язаний оприлюднити, проте не визначає способів такого оприлюднення. Частково способи визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 4 січня 2002 № 3 “Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади”.
5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації – дії осіб, які виражаються у наданні завідомо недостовірної інформації, яка вводить адресата в оману або повідомлення тільки частини запитуваної інформації чи інформації, що повинна бути оприлюднена;
6) несвоєчасне надання інформації – надання інформації з порушенням передбачених Законом строків.
Важливо пам'ятати не тільки про  5 – ти  денний строк, а й про те, що якщо посадова особа приймає рішення про продовження строку розгляду запиту до 20 робочих днів, то вона зобов'язана повідомити про це запитувача в письмовій формі не пізніше 5 – ти робочих днів з дня отримання запиту;
7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом. Наприклад: надання документам, а не інформації, обмежувальних грифів; ненадання інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше тощо;
8) нездійснення реєстрації документів – бездіяльність особи, що виражається у невиконанні обов'язків по реєстрації документів у системі обліку, визначених ст. 18 Закону або запитів на інформацію;
9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів, що означає неповідомлення інформації або несвоєчасне повідомлення інформації належним адресатам.
За порушення Закону державні службовці можуть бути притягнуті до дисциплінарної, адміністративної та кримінальної відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність державних службовців полягає в їх обов’язку відповісти за вчинене ними порушення трудової дисципліни і зазнати дисциплінарних стягнень. Правовою підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності є вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про державну службу” дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (догана і звільнення), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
- попередження про неповну службову відповідність;
- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.
Дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з  тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (стаття 148 Кодексу законів про працю).
Адміністративна відповідальність державного службовця полягає в обов'язку відповідати за вчинення адміністративного правопорушення та понести адміністративне стягнення.
Державний службовець може бути притягнутий до адміністративної відповідальності за порушення (недотримання) Закону, тобто вчинення діяння (дії або бездіяльності), яке передбачене статтями Кодексу про адміністративні правопорушення (далі - КпАП), і якщо при цьому порушено правила, забезпечення яких входить до його службових обов'язків.
Так, ч. 1 ст. 212-3 КпАП визначено, що неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України “Про інформацію”, “Про звернення громадян” та “Про доступ до судових рішень” – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 2 ст. 212-3 КпАП передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а саме: накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 53-2 КпАП передбачено відповідальність за перекручення даних державного земельного кадастру, а також приховування інформації про стан земель, розміри, кількість земельних ділянок, наявність земель запасу або резервного фонду, що тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За ст. 212-2 КпАП винні особи несуть відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю, а саме:
- засекречування інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян; про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена;
- безпідставне засекречування інформації;
- надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації.
Державні службовці підлягають адміністративній відповідальності за недодержання лише тих правил, забезпечення виконання яких належить до їх службових обов'язків. Особою, винною у вчиненні правопорушення, може бути не обов'язково відповідальна особа з питань запитів на інформацію чи керівник структурного підрозділу, а й інші особи. В такому випадку, вони можуть нести відповідальність не стільки за порушення певних правил, скільки за неналежне здійснення своїх повноважень по організації роботи з запитами, якщо воно дійсно було неналежним. Забезпечення доступу до інформації входить до кола службових обов'язків посадових осіб всього органу. Це означає, що до адміністративної відповідальності за їх недодержання може бути притягнуто декілька посадових осіб, з врахуванням характеру і ступеня вини кожного з них.
Відповідно до статті 40 КпАП якщо у результаті вчинення адміністративного правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди.
Статтею 38 КпАП визначено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – три місяці з  дня його виявлення.
Кримінальна відповідальність державного службовця наступає за вчинення злочину, тобто діяння передбаченого Кримінальним кодексом України, який передбачає відповідальність за приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення.
Так, ст. 238 Кримінального кодексу України за приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний, в тому числі радіаційний, стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою визначено покарання – штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.
За ч. 2 вищезазначеної статті КпАП, ті самі діяння, вчинені повторно або в місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки – караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Не виключається притягнення державного службовця до декількох видів відповідальності. Наприклад, дії (бездіяльність), що містять ознаки адміністративного правопорушення, як правило, є і дисциплінарним проступком, оскільки неналежно виконуються службові обов'язки. В той же час вони можуть завдати матеріальної чи моральної шкоди. А отже, особу можна притягнути до адміністративної та дисциплінарної відповідальності. Одночасно не застосовується лише кримінальна і адміністративна відповідальність.

 

Отримання публічної інформації

З метою забезпечення реалізації положень статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права Верховною Радою України 13 січня 2011 року було прийнято Закон України “Про доступ до публічної інформації”, який набрав чинності 10 травня 2011 року.
На виконання цього закону Президент України підписав Укази “Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації” та “Про першочергові заходи щодо забезпечення доступу до публічної інформації в допоміжних органах, створених Президентом України”. Ці Укази покликані забезпечити реалізацію конституційного права громадян вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Закон зобов’язав розпорядників інформації, якими є:
? суб’єкти владних повноважень – органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб’єкти,  що  здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов’язковими для виконання;
? юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, – стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
? особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб’єктів  владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи  надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, – стосовно інформації, пов’язаної з виконанням їхніх обов’язків; суб’єкти господарювання, які займають домінуюче  становище на  ринку  або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, – стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;  
? суб’єкти господарювання, які володіють інформацією про стан довкілля, про  якість харчових продуктів і предметів побуту, про аварії, катастрофи,  небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров’ю та безпеці громадян і іншою інформацією,  що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією), надавати та оприлюднювати публічну інформацію – відображену та задокументовану будь–якими засобами та на будь–яких носіях інформацію, що була отримана або створена в процесі виконання  суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень.
Водночас, Закон визначає порядок реалізації права на доступ до інформації за інформаційним запитом – проханням особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом (індивідуально чи колективно, в усній або письмовій формі) на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснень причини подання запиту.
Запит від особи на отримання інформації складається у довільній формі. При цьому необхідно вказати:
> ім’я та прізвище запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер телефону, якщо такий є;
> опис інформації, яку запитувач хотів би отримати (вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо);
> підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи  особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту,  аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту, клопотання  про  термінове опрацювання  запиту має бути обґрунтованим.
У разі якщо запит стосується  надання великого обсягу інформації  або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник  інформації може продовжити строк  розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п’яти  робочих днів з дня отримання запиту.
Зверніть увагу: розпорядник інформації має право відмовити  в  задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов’язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодав-ством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з  обмеженим  доступом  відповідно  до  частини  другої статті 6 вищевказаного Закону;
3) особа,  яка  подала  запит  на  інформацію,  не  оплатила передбачені статтею 21 вищевказаного Закону фактичні витрати, пов’язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п’ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією,  але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути  відомо,  хто нею володіє, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідом-ленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Відмова в задоволенні запиту на інформацію  надається в письмовий формі.
Рішення, дії чи бездіяльність  розпорядників  інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження  рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється   відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

 

           Первина правова допомога              

 В статті 59 Конституції України зазначено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком саме держави. Задекларувавши у Конституції право кожного отримати безоплатну правову допомогу, державою забезпечено його реалізацію шляхом видання Закону України «Про безоплатну правову допомогу».
Обов’язок по реалізації норм Конституції України щодо надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим верствам населення покладено на органи юстиції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Закон  України «Про безоплатну правову допомогу» (далі – Закон) відповідно  до  Конституції України визначає зміст  права  на  безоплатну  правову  допомогу,  порядок реалізації  цього  права,  підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги,  державні  гарантії  щодо  надання  безоплатної правової допомоги.

Право   на   безоплатну  правову  допомогу  -  гарантована Конституцією  України  можливість громадянина України,  іноземця,  особи без громадянства, у тому числі біженця, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу,  а також   можливість   певної  категорії  осіб  отримати  безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених Законом.

Правова допомога – що це?
- надання правових послуг, спрямованих на забезпечення  реалізації  прав  і  свобод  людини  і  громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення;
в свою чергу правові    послуги    -   надання   правової   інформації, консультацій і  роз'яснень  з  правових  питань;  складення  заяв, скарг,  процесуальних  та  інших  документів  правового характеру;

Що являє собою безоплатна правова допомога?
Безоплатна   правова   допомога  -  правова  допомога,  що гарантується  державою  та  повністю  або  частково  надається  за рахунок  коштів  Державного бюджету України,  місцевих бюджетів та інших джерел;

Хто може бути законним представником?
     -     батьки,     усиновителі, батьки-вихователі,   прийомні   батьки,   патронатні   вихователі, опікуни,  піклувальники,  представники  закладів,  які   виконують функції опікунів і піклувальників;
Види правових послуг:
- надання   правової   інформації, консультацій і  роз'яснень  з  правових  питань;  
- складення  заяв, скарг,  процесуальних  та  інших  документів  правового характеру;  
- здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах,  органах місцевого самоврядування,  перед іншими особами; забезпечення  захисту  особи  від  обвинувачення;  
- надання   особі допомоги  в  забезпеченні  доступу  особи  до  вторинної  правової допомоги та медіації.
Які існують гарантії недискримінації осіб у доступі
до безоплатної правової допомоги?
    У відповідності до Закону при  реалізації  права  на  безоплатну правову допомогу не допускається застосовування  привілеїв  чи  обмежень  до осіб  за ознаками  раси,  кольору  шкіри,  політичних,  релігійних та інших переконань,  статі,  етнічного та  соціального  походження,  місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В чому полягає безоплатна первинна правова допомога?

    Безоплатна  первинна  правова  допомога  -  вид  державної гарантії,  що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок  їх  реалізації,  відновлення  у  випадку  їх порушення та порядок оскарження рішень,  дій чи бездіяльності органів державної влади,  органів  місцевого  самоврядування,  посадових і службових осіб.
    
Види послуг, яекі включає безоплатна первинна правова допомога:
    1) надання правової інформації;
    2) надання консультацій і роз'яснень з правових питань;
    3) складення   заяв,  скарг  та  інших  документів  правового характеру (крім документів процесуального характеру);
    4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Хто має право отримати безоплатну первинну правову допомогу?
Згідно  з Конституцією  України та  цим Законом     право на безоплатну первинну правову  допомогу  мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Ким надається безоплатна первинна правова допомога?
    Суб'єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є:
    1) органи виконавчої влади;
    2) органи місцевого самоврядування;
    3) фізичні та юридичні особи приватного права;
    4) спеціалізовані установи.

Як подати звернення про надання безоплатної первинної правової допомоги?
    Звернення  про  надання  одного  з  видів правових послуг  надсилаються або  подаються особами,  які досягли повноліття,  безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої  влади,  територіальних органів  центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
    Звернення про надання  одного  з  видів  правових  послуг, що стосуються дітей, надсилаються або подаються їх законними представниками.
    Звернення про надання  одного  з  видів  правових  послуг, що стосуються осіб, визнаних судом недієздатними, або дієздатність яких обмежена судом, надсилаються або подаються їх опікунами чи піклувальниками.

Які терміни отримання безоплатної первинної правової допомоги?
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у разі письмового звернення осіб про надання  будь-якого  з  видів правових  послуг,  з питань,  що віднесені до  їх  повноважень,  зобов'язані надати такі послуги протягом 30 календарних днів з дня надходження звернення.

    Якщо у зверненні особи міститься лише прохання про надання відповідної  правової інформації,  така правова допомога надається не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня отримання звернення.


Щодо плати за отримання правових послуг
Органам   виконавчої   влади    та    органам місцевого самоврядування   забороняється   встановлювати  плату  за  надання будь-якого з видів правових послуг  та за видачу особам бланків заяв, звернень, запитів, довідок,  інших  документів,  подання  яких   передбачено законодавством для реалізації прав і свобод людини і громадянина.

  

 Щодо особистого прийому осіб для надання безоплатної
первинної правової допомоги
    Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані  проводити  особистий  прийом  осіб,  які   потребують безоплатної первинної правової допомоги,  з питань, що належать до компетенції  відповідного  органу  виконавчої  влади   чи   органу місцевого самоврядування.
    Прийом осіб, які потребують безоплатної первинної правової допомоги, проводиться постійно в установлені дні та години. Графік прийому осіб повинен бути доведений до їх відома.
    Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують     проведення      особистого      прийому      осіб висококваліфікованими  працівниками,  які  можуть чітко і доступно надати роз'яснення положень законодавства та консультації з питань реалізації  прав  і  свобод  людини  і  громадянина  та  виконання обов'язків.
    Якщо під час  особистого  прийому  встановлено,  що  особа потребує   надання   безоплатної   вторинної   правової  допомоги, працівник,   який   проводить   особистий   прийом,   зобов'язаний роз'яснити  їй  порядок  подання звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Чи можна оскаржити рішення щодо
надання безоплатної правової допомоги?
    Відмова  органу   виконавчої   влади,   органу   місцевого самоврядування,  установи у наданні безоплатної первинної правової допомоги, службових та посадових осіб у наданні первинної правової допомоги  може  бути  оскаржена в установленому законом порядку до суду.
    
Як оскаржити дії та бездіяльності посадових осіб, які порушують порядок
надання безоплатної правової допомоги?
    Дії  та  бездіяльність  посадових  і  службових осіб,  які порушують  порядок  та  строки  розгляду  звернень   про   надання безоплатної правової допомоги, надання неякісної правової допомоги можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду та в адміністративному порядку.


 

Статистичні дані по державній реєстрації актів цивільного стану


Відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Бобринецького районного управління юстиції у Кіровоградської області надає статистичні дані за 2012 рік.
  Загальна кількість зареєстрованих народжень 312,  з них( по місту - 150, по сільських радах – 162).
  Загальна кількість зареєстрованих смертей становить 435, з них (по місту - 167, по сільським радам - 268).
  Зареєстрованих шлюбів в загальній кількості становить 131,  з них (по місту - 70, по сільських радах – 61).
  Загальна кількість складених актових записів про розірвання шлюбу становить - 15, виконаних рішень судів про розірвання шлюбу - 60.
Зареєстровано зміни імені – 12.
   Для порівняння: за минулий рік зареєстровано народжень - 364, смертей - 483, шлюбів - 171, складених актових записів про розірвання шлюбів - 43,  виконаних рішень судів про розірвання шлюбу - 61.
  

 

   Недійсність шлюбу


    Недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу, що є за своєю суттю заходом захисту. До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу, передбачених статтями 22, 24—26 СК; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу.
В залежності від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на:
1.Абсолютно недійсні;
2.Шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду;
3.Шлюби, які можуть бути визнані недійсними судом.
Абсолютно недійсними вважаються шлюби, які укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення, а саме, шлюб:
-  зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі (ч. 1 ст. 39 СК), тобто укладенням такого шлюбу порушено основний принцип сімейного права — одношлюбність. У цьому випадку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укладення особа вже перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі;
— зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою (ч. 2 ст. 39 СК), тобто порушено такий основний принцип сімейного права, як відсутність кровного споріднення;
- зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною (ч. 3 ст. 39 СК). Між тим, якщо один із подружжя внаслідок психічного розладу буде визнаний судом недієздатним після укладення шлюбу, то шлюб не вважається недійсним, оскільки на момент його укладення обидва з подружжя були здорові й дієздатні. Він може бути розірваним за заявою дієздатного подружжя в органах державної реєстрації актів цивільного стану.
Абсолютно недійсні шлюби вважаються недійсними з моменту їх реєстрації і не потребують судового рішення щодо цього. Анулювання актового запису відбувається органами державної реєстрації актів цивільного стану  на підставі заяви заінтересованої особи з наданням відповідних доказів порушення цим шлюбом однієї з указаних засад сімейного права. Причому актовий запис про шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також розірвання цього шлюбу (ч. 6 ст. 39 СК).
     До шлюбів, які визнаються недійсними за рішенням суду, належать шлюби, укладені без вільної згоди жінки або чоловіка (ч. 1 ст. 40 СК), а також фіктивні шлюби (ч. 2 ст. 40 СК). Обов'язковою умовою державної реєстрації шлюбу є вільно і незалежно висловлене взаємне волевиявлення осіб, що одружуються, яке підтверджує їх намір створити сім'ю на підставі укладення шлюбу. Недотримання цієї умови тягне недійсність шлюбу.  
      Згідно з ч. 2 ст. 40 СК, фіктивним визнають шлюб, укладений без наміру створити сім'ю, причому це може бути притаманним як для одного з подружжя, так і для обох. Зазвичай метою укладення фіктивного шлюбу є корисливі міркування майбутнього чоловіка або жінки. Наприклад, бажання одержати право на жиле приміщення, отримання певної користі тощо. Однак підставою віднесення шлюбу до фіктивного є не укладення його з корисливих мотивів, а саме відсутність в одного чи обох з подружжя наміру створити сім'ю.
Шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.
Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Відповідно до ст. 41 СК до таких шлюбів відносять шлюби, якщо вони були зареєстровані:
-між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною;
-між двоюрідними братом і сестрою;
-між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
-з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їх нащадків (ч. 3);
-з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не надано права на шлюб.
    Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини у шлюбі між: усиновлювачем та усиновленою ним дитиною, між двоюрідними братом і сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
Коло осіб, що мають право пред'являти до суду позов про визнання шлюбу недійсним: жінка чи чоловік, інші особи, права яких порушені в зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права й інтереси дитини, особи, визнаної недієздатною, чи особи, дієздатність якої обмежена (ст. 42 СК).
     Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (ч. 1 ст. 43 СК). Але якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу (ч. 2 ст. 43 СК).



 

Правові наслідки цивільного шлюбу

Ще зовсім недавно подружжя, які жили у цивільному шлюбі, були рідкістю. Але зараз ситуація різко змінилася. Як показує статистика, сьогодні чимало молодих людей у нашій країні вважають за краще або взагалі не оформляти офіційним чином свої сімейні відносини, або якийсь час жити без державної реєстрації шлюбу. До подібної форми спільного життя можна ставитися по різному. Одні вважають це розпустою, інші, навпаки, бачать у цивільному шлюбі панацею від багатьох сімейних проблем. У будь-якому випадку цивільний шлюб зайняв міцне місце в системі сімейних відносин, і з цим доводиться рахуватися і психологам, і юристам, а іноді - навіть політикам.
     Зауважимо, що в більшості країн Заходу проблема цивільного шлюбу взагалі відсутня. У законодавстві багатьох європейських країн фактичне проживання чоловіка і жінки є укладенням шлюбу, і реєстрація, яку проводять найчастіше лише релігійні організації, розглядається виключно як данина традиції. У нашій же країні з перших років радянської влади держава взяла на себе функцію реєстрації шлюбних відносин, що в деяких випадках ускладнює правовий статус учасників цивільного шлюбу.
       Що ж таке цивільний шлюб?
       Словосполучення "цивільний шлюб" - не юридичний термін, а суто побутове поняття, яким прийнято позначати спільне проживання чоловіка та жінки без державної реєстрації їх відносин органами реєстрації актів цивільного стану. Закон же визнає тільки шлюб, належним чином оформлений у державному органі.
      Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 Сімейного кодексу України). Проте так званий "громадянський шлюб" сьогодні досить розповсюджене явище серед молоді. Тим, хто живе у "громадянському шлюбі" необхідно знати, що такий варіант шлюбу теж має правові наслідки. 

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 Сімейного кодексу України). При розірванні громадянський шлюб має такі самі майнові наслідки для подружжя, як і шлюб, зареєстрований в органах РАЦС. До речі, з цього правила є виключення: у випадку смерті одного з подружжя у громадянському шлюбі, другий з подружжя не має права на спадщину після нього, на відміну від того з подружжя, який перебував у зареєстрованому шлюбі.
     Відносно майна, що знаходиться у власності одного із фактичного „подружжя”, закон встановлює наступне правило: таке майно є у праві спільної сумісної власності, якщо за час фактичного шлюбу воно суттєво збільшилося, наприклад, внаслідок трудових чи грошових витрат. Отже, відносно майна пари, що знаходиться у фактичному шлюбі, виникає наступний комплекс: „подружжя” може розпоряджатися майном за взаємною згодою, укладати правочини щодо майна, домовлятися щодо порядку використання майна, розподілу майна і т.д. Слід зауважити, що кожен із фактичного „подружжя” має рівні права щодо майна незалежно від того, чи мав він самостійний заробіток. Розподіл майна, за загальним правилом, проводиться або за довіреністю фактичного „подружжя”, або за рішенням суду. Щоправда, в останньому випадку потрібно надати докази спільної праці, оскільки докази перебування у фактичному шлюбі судом не розглядаються, і такий факт встановленим бути не може. 

      Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 Сімейного кодексу. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею/ним їхньої дитини.

     Крім того, останнім часом актуальним стає питання про те, чи можуть отримати кредит так званого молодіжного житлового будівництва особи, що перебувають в фактичному шлюбі ще раз очевидною стає нерівність законного та фактичного шлюбів, оскільки сучасне сімейне законодавство не містить жодної прямої норми, що урівнює фактичний та законний шлюб. Відповідно, особи, що перебувають в фактичному шлюбі, не можуть бути визнані сім’єю і не можуть отримати кредит як сім’я, в тому числі – і на молодіжне житлове будівництво.

 

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ

     Систему органів державної реєстрації прав становить спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, та його територіальні органи, які є органами державної реєстрації прав.
    Держателем Державного реєстру прав є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав - Міністерство юстиції України.
     Адміністратором Державного реєстру прав є державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться у Державному реєстрі прав.
     Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної реєстрації прав:
1) бере участь у формуванні державної політики у сфері реєстрації прав;
2) забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав;
3) організовує роботу, пов’язану із забезпеченням діяльності органів державної реєстрації прав;
4) здійснює керівництво та контроль за діяльністю органів державної реєстрації прав;
5) організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор);
6) здійснює державну реєстрацію прав на об’єкти нерухомого майна та підприємство як єдиний майновий комплекс, розміщені на території, що більша, ніж Автономна Республіка Крим, одна область, місто Київ чи Севастополь;
7) затверджує статут державного підприємства - Адміністратора Державного реєстру прав, призначає його керівника;
8) здійснює контроль за використанням та збереженням належного державному підприємству (Адміністратору Державного реєстру прав) майна;
9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
    Орган державної реєстрації прав мають такі повноваження:
1) проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації;
2) забезпечує ведення Державного реєстру прав;
3) надає інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом;
4) забезпечує облік безхазяйного нерухомого майна;
5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
     Державним реєстратором прав на нерухоме майно може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки, пройшов стажування в органах державної реєстрації прав не менше шести місяців.
Не можуть бути призначеними на посаду державного реєстратора особи, щодо яких існують обмеження, передбачені Законом України "Про державну службу".
    Державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, зокрема:
відповідність обов’язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);
відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію, та сторін (сторони) правочину, згідно з яким відбувається державна реєстрація виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;
відповідність даних про наявність (або відсутність) інформації та/або відповідних документів, що свідчать про накладення (зняття) заборони (арешту) або інших обтяжень, що перешкоджають державній реєстрації прав, у тому числі відсутність встановлених законом заборон на відчуження нерухомого майна;
наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;
2) приймає рішення про державну реєстрацію прав, відмову в такій реєстрації, її зупинення, про державну реєстрацію обтяжень, про скасування запису, погашення запису та внесення змін до записів у Державному реєстрі прав;
3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;
4) веде реєстраційні справи щодо об’єктів нерухомого майна;
5) присвоює реєстраційний номер об’єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;
6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
7) надає витяги з Державного реєстру прав або відмовляє у їх наданні у випадках, передбачених цим Законом;
8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;
9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
    Державний реєстратор не має права приймати рішення про державну реєстрацію прав на своє ім’я і від свого імені, на ім’я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). У такому разі державна реєстрація прав проводиться іншим державним реєстратором органу державної реєстрації прав.
     Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації.
    Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об’єднань у діяльність державного реєстратора, пов’язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.


Головний спеціаліст реєстраційної
служби Бобринецького районного
управління юстиції                                                                               В.В. Коротинський

 

Прийомна сім’я – шанс на нове життя

      Проблема дитячого сирітства з кожним днем стає більш актуальною, болючою темою для нашого суспільства. Особливо тепер, під час глобальної фінансової, енергетичної та соціально-політичної кризи. Очевидним фактом є те, що переважна більшість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, виховуються в інтернатних закладах. Діти в них, як правило, істотно відрізняються від тих, які виховуються в сім’ях, тим, що вони недоотримують батьківське тепло, любов, ласку та турботу. Адже це просто необхідно для гармонійного зростання всебічно розвинутої, духовної та морально стійкої особистості.
      Чужих дітей не буває. На жаль, обділені діти, відчуваючи свою неповноцінність і беззахисність, часто зневіряються у справедливості суспільства та сенсі подальшого життя. Тому ми, дорослі, зі свого боку маємо докласти максимум зусиль для того, щоб не допустити втрати віри, любові та надії у дітей, яким не пощастило з біологічними батьками.
      В Україні цілеспрямовано проводиться значна робота зі створення нової форми державної опіки – інституту прийомної сім’ї. Це надає можливість дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, рости та виховуватися в сім‘ї.
      Що ж таке прийомна сім’я?
      Нормами Сімейного Кодексу визначено, що прийомна сім’я – це сім’я , яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
     Прийомними батьками можуть бути - подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
     Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.
     На влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної сім'ї потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.
     Згода дитини на її влаштування до прийомної сім'ї з'ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності прийомних батьків і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ.
     Прийомні діти проживають і виховуються у прийомній сім'ї до досягнення 18-річного віку, а в разі навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації - до його закінчення.
     За прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв'язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім'ї.
     Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров'ю та моральному вихованню.
     Рішення про створення прийомної сім'ї приймається районною державною адміністрацією в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

Вимоги до виконавчого документа

Аналізуючи чинне законодавство вбачається, що будь-які виконавчі документи, які надходять на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». А тому, державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання оригінал виконавчого документа і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Таке рішення державним виконавцем приймається у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа.

В свою чергу статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені наступні вимоги до виконавчого документа:

1. У виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, власне ім’я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб); індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.;

Тут законодавцем відокремлені ті додаткові відомості, які необхідні для ідентифікації стягувача та боржника або, які можуть сприяти примусовому виконанню. Саме ці додаткові відомості зазначаються у виконавчому документі, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ.

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

2. У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також, якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.

3. Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов’язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ за законом зобов’язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України.

4. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

З аналізу ч. 1 п. 3 ст. 18 цього Закону вбачається, що у виконавчому документі повинно зазначатися найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, в даному випадку прізвище, ім'я та по батькові зазначається у разі наявності такого найменування «в природі», тобто, в реальному сучасному житті, ім'я служить засобом національної ідентифікації. Таким чином, законодавець передбачив розмаїття прізвищ, що ідентифікують кожного з нас і народ в цілому, їх неповторний фонетичний лад, багатство словотвірних моделей, тощо, а тому ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) – не може тлумачитись як факт наявності імені (для фізичних осіб) в органі, що видав виконавчий документ, а має тлумачитися як наявність повного імені «в природі», оскільки воно є одним з головних факторів, що ідентифікують особу (сторону виконавчого провадження зокрема), їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків).

Тобто, кожен громадянин, що має об'єкти оподатковування або сплачує обов'язкові платежі, зобов'язаний зареєструватися в Державному реєстрі фізичних осіб і одержати ідентифікаційний номер. Однак, ця норма не застосовується до осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи. Тобто, законодавцем також передбачено можливість відсутності у осіб ідентифікаційного номера «в природі», а тому має тлумачитися як наявність «в природі», оскільки воно є одним з головних факторів, що ідентифікують особу (сторону виконавчого провадження зокрема).

А також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

Тут законодавцем відокремлені ті додаткові відомості, які необхідні для ідентифікації стягувача та боржника або які можуть сприяти примусовому виконанню. Саме ці додаткові відомості зазначаються у виконавчому документі, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ.

Аналіз норми Закону свідчить, що певне розмежування таких понять як наявність ідентифікуючих ознак «в природі», та інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника.

Вищевикладені ідентифікуючі дані вкрай необхідні державному виконавцю не з «формалізму», а для вжиття заходів примусового виконання рішень, встановлених Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Нажаль, на сьогодні, ще досить часто трапляються випадки, коли на виконання пред’являються виконавчі документи, що не відповідають вищевказаним вимогам:
- не вказані повністю ім’я та по-батькові боржника чи стягувача, а лише прізвище і ініціали;
- не повністю вказана адреса сторін ( наприклад, зазначено населений пункт, але відсутня вказівка на вулицю, номер будинку або квартири );
- не вказаний ідентифікаційний номер боржника

Звернення громадян


Громадяни  у своєму повсякденному житті зіштовхуються з необхідністю звертатися по тим чи іншим питанням в організації, установи,  органи влади тощо. Право на звернення є одним з конституційних прав громадян України. Зокрема ст. 40 Конституції України говорить: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові зверненняабо особисто звертатися в органи державної влади, органівмісцевого самоврядування та посадовихі службовихособ цих органів, що зобов'язані розглянути зверненняі дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».
Закон України"Про звернення громадян" регулює  питання практичної реалізації громадянами України наданого  їм  Конституцією  України права вносити в органи державної влади,  об'єднання громадян  відповідно до  їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності,  викривати
недоліки в роботі,  оскаржувати дії посадових  осіб,  державних  і
громадських   органів. 
Під зверненнями  громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі  пропозиції  (зауваження),  заяви  (клопотання)  і скарги.
Звернення адресуються  органам  державної  влади  і місцевого самоврядування, підприємствам, установам,  організаціям  незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам,  до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище,  ім'я,  по батькові, місце  проживання громадянина,  викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може   бути   усним   (викладеним   громадянином  і записаним посадовою особою на особистому  прийомі)  чи  письмовим, надісланим  поштою  або  переданим  громадянином  до  відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
  Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
     Письмове звернення   повинно   бути    підписано    заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Звернення, оформлені належним чином і подані у  встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
     Забороняється відмова в прийнятті  та  розгляді  звернення  з посиланням на політичні погляди,  партійну належність, стать, вік, віросповідання,   національність   громадянина,   незнання    мови звернення.
Якщо питання,  порушені в одержаному органом державної влади, місцевого     самоврядування,     підприємствами,      установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями  громадян або посадовими особами зверненні, не входять  до  їх  повноважень, воно  в  термін  не  більше  п'яти  днів  пересилається  ними   за належністю  відповідному  органу  чи  посадовій  особі,   про   що повідомляється громадянину, який  подав  звернення.  У  разі  якщо звернення   не   містить   даних,   необхідних    для    прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той  же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
     Письмове звернення   без   зазначення  місця  проживання,  не підписане автором (авторами),  а також  таке,  з  якого  неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
    Звернення розглядаються і  вирішуються  у  термін  не  більше одного  місяця  від  дня їх надходження,  а ті,  які не потребують додаткового вивчення,  - невідкладно,  але не пізніше  п'ятнадцяти днів  від  дня  їх  отримання.  Якщо  в  місячний  термін вирішити порушені у  зверненні  питання  неможливо,  керівник  відповідного органу,  підприємства,  установи,  організації  або його заступник встановлюють  необхідний  термін  для  його   розгляду,   про   що повідомляється  особі,  яка подала звернення.  При цьому загальний термін  вирішення  питань,  порушених   у   зверненні,   не   може перевищувати сорока п'яти днів.
Особи, винні  у  порушенні Закон України "Про звернення громадян"    несуть цивільну, адміністративну   або  кримінальну  відповідальність,  передбачену законодавством України.
     Подання громадянином звернення,  яке містить наклеп і образи, дискредитацію   органів   державної   влади,   органів   місцевого самоврядування,  об'єднань  громадян  та  їхніх  посадових   осіб, керівників   та   інших  посадових  осіб  підприємств,  установ  і організацій незалежно від форм власності,  заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та  інших  дій,  тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.
Нагляд за  дотриманням  законодавства  про звернення громадян здійснюється Генеральним прокурором  України  та  підпорядкованими йому  прокурорами.  Відповідно до наданих їм чинним законодавством повноважень вони вживають заходів до  поновлення  порушених  прав, захисту  законних  інтересів  громадян,  притягнення порушників до відповідальності.


                       Скарга на дії та бездіяльність державного виконавця

Згідно статті 85 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому провадженні може бути подана скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця та на інших посадових осіб державної виконавчої служби (щодо виконання рішення суду) або на відмову стягувача чи боржника у здійсненні дій, передбачених цим Законом.
 
Скарга подається до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.
 
Скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду.
Скарги, подані без додержання вимог, викладених у частині третій цієї статті, розглядаються начальником органу державної виконавчої служби, у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".
 
Будь-ласка, прочитайте зміст скарги уважно і надайте повну інформацію, яка нею вимагається. Подання кількох скарг щодо одного і того ж самого випадку різним посадовцям призведе тільки до втрати часу та жодним чином не вплине на результати розгляду. Якщо Ви маєте документи, які підтверджують факти, додайте їх до скарги та направте на адресу відповідного органу державної виконавчої служби. У разі необхідності, - використовуйте додаткові аркуші, приєднавши їх до скарги.

Про стан розгляду Вашої скарги Вам повідомлять поштою.
 

 

Державна реєстрація проблемної нерухомості


  Практично кожен громадянин – господар і власник квартири чи будинку, проводив у своїй оселі чи прибудинковій території перепланування, упорядкування на свій лад забудов тощо. У подальшому всі вказані особи мали неприємність мати справу з тими чи іншими органами контролю з приводу самовільного будівництва, самовільного перепланування, перенесення об’єктів на присадибній території, і , як наслідок, змушені були сплачувати значні суми штрафів. Виникали проблеми з продажем такого нерухомого майна, прийняття його в спадщину, інше набуття права власності, оскільки органи технічної інвентаризації відмовлялися реєструвати право власності на це майно.
  Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства наказом № 404 від 09.08.2012 р. внесено ряд змін до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, якими суттєво полегшено стан наведених вище осіб.
  Так, поняття «самовільне» будівництво виключене взагалі, натомість введено термін «самочинне» будівництво.
  Наразі з прийняттям вказаних змін  до самочинного будівництва не належать:     
для будинків садибного типу, дачних та  садових  будинків:
зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд (незалежно  від наявності фундаменту), навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, свердловин, криниць, люфт-клозетів, вбиралень, вигрібних ям, замощень, парканів,  відкритих  басейнів та басейнів із накриттям полегшеної конструкції,  погребів,  входів  в погреби, підпірних стін, воріт, хвірток,  приямків,  веранд, тамбурів, нежитлових прибудов, терас, ганків,  бань,  саун, хлівів, гаражів, літніх кухонь тощо;
перестановка санітарно-технічного обладнання в межах призначення приміщень,   установка сантехнічних та інженерних приладів в приміщеннях нежитлового  призначення;  
об'єднання приміщень кухні і житлової кімнати в єдину кухню-їдальню,  улаштування  мансардних приміщень в межах простору горищ  будинку  (при  спільній  частковій власності за згодою всіх співвласників);
улаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх   не   капітальних  стінах,  збільшення або зменшення житлової  або допоміжної площі за рахунок демонтування  або влаштування перегородок (без порушення капітальних несучих стін, несучих  конструкцій,  опор, балок), комор, утеплення і оздоблення стін;
засклення балконів, лоджій, веранд, терас, крім будинків, що занесені  до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, заміна матеріалу  стін  будинків,  господарських  будівель без збільшення розміру   фундаменту  та  поверховості;
 зміна призначення господарських будівель;
індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки,  господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до  них  побудовані  до  5  серпня  1992  року;   
для квартир багатоквартирних житлових будинків, гуртожитків:
перепланування, пов'язані зі збільшенням житлової або підсобної  площі  за рахунок демонтажу або влаштування перегородок без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок  за  рахунок площ коридорів та допоміжних приміщень;
збільшення площі вбиральні за рахунок об'єднання ванної кімнати з вбиральнею чи коридором або іншим підсобним приміщенням;
влаштування чи закриття дверних (віконних) прорізів у внутрішніх  некапітальних  стінах;
влаштування  перегородок в підсобних приміщеннях;
демонтування  або влаштування шаф, антресолей, комор;
демонтування камінів, грубок, печей (без перекривання вентиляційних  шахт, димоходів);
демонтування або влаштування  перегородок між приміщеннями
кухні і житлової кімнати;
зменшення площ за рахунок утеплення, оздоблення стін;
перестановка інженерного та сантехнічного обладнання в межах призначених  приміщень;
засклення балконів та лоджій, крім будинків, що занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
  Таким чином, проведення наведених вище робіт власником, користувачем або іншою особою (за погодженням із власником) є цілком законними, вимога органів державної влади, місцевого самоврядування та контролю утриматися від проведення таких робіт, їх припинення, а так само вимога сплатити штраф за самовільне будівництво є безпідставною.
  Реєстрація, перереєстрація права власності  такого нерухомого майна здійснюється на загальних підставах.

 

Оплатне вилучення автотранспотрного засобу

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.
        Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються КпАП та іншими законами України.
       Мета стягнення у вигляді оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов'язкових правил користування, встановлених законодавством. КпАП передбачає можливість застосування оплатного вилучення транспортних засобів за повторне протягом року керування ними в стані сп'яніння або ухилення від проходження огляду на на-явність сп'яніння (ч. 2 ст. 130) і за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номе-рним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком (ч. 5 ст. 121), а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення (ч. 1 ст. 191) і за ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання (ст. 193).
      Відповідно до п. 13.7.7 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета. Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом. Суми, виручені від реалізації оплатного вилученого предмета, відповідно до коментованої статті, передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій. Виконавче провадження завершується відповідно до ст.. 49 п. 8 Закону України «Про виконавче провадження»

 

Відповідальність боржника за невиконання рішення суду.

Статтею 89 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що набрала чинності 08.03.2011), передбачено накладення штрафу за невиконання рішень вказаної категорії фізичними особами – в розмірі від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в попередній редакції Закону розмір штрафу складав від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), посадовими особами – в розмірі від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в попередній редакції Закону розмір штрафу складав від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), юридичними особами – в розмірі від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (в попередній редакції Закону розмір штрафу складав від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Після накладення штрафу на боржника, державним виконавцем встановлюється новий строк, протягом якого боржник зобов’язаний виконати рішення суду. В разі, якщо боржник повторно не виконуватиме рішення суду зазначеної вище категорії, державний виконавець накладе на боржника штраф у подвійному розмірі та звернеться до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Також, за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, передбачена кримінальна відповідальність статтею 382 ККУ, та карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Слід зазначити, що після внесення змін до Кримінального кодексу України Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010, кримінальну відповідальність, передбачену ст. 382 КК України, можуть нести не лише посадові особи, але й фізичні особи – за невиконання рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії.
 

Порядок виконання рішень про конфіскацію майна

 
Відповідно до статті 41 Конституції України, яка є нормою прямої дії, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених Законом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».
 
            Статтею 64 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено:
1. Майно, що підлягає конфіскації, вилучається;
2. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом;
3. Порядок подальшого розпорядження конфіскованим майном, не реалізованим у порядку, визначеному статтею 62 цього Закону, та майном, яке не підлягає реалізації, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
 
Разом з цим, в Україні діє цілісна система нормативно-правового регулювання здійснення операцій з конфіскованим майном. Так, механізм розпорядження конфіскованим за рішеннями судів майном, що було вилучене митними органами врегульовано Порядком взаємодії органів державної виконавчої служби та митних органів при переданні майна, конфіскованого за рішеннями судів, та розпорядженні ним, затвердженим наказом Міністерства юстиції України, Державної митної служби України від 12 жовтня 2009 р. N 1833/5/943, зареєстрованим в Мін’юсті України 23.10.2009 року за № 978/16994.
Даний Порядок розроблено відповідно до Митного кодексу України, Закону України "Про виконавче провадження" з метою врегулювання механізму передачі вилученого митними органами та конфіскованого за судовими рішеннями майна органам державної виконавчої служби. Дія цього Порядку поширюється на майно, в тому числі транспортні засоби, вилучене митними органами і конфісковане на підставі судових рішень, а також на майно з обмеженим терміном зберігання, що потребує невідкладного розпорядження.
Облік, попередня оцінка, а також відповідальність за зберігання конфіскованого за рішеннями судів майна до моменту його вилучення державним виконавцем або передачі торговельній організації покладаються на митні органи.
Після відкриття виконавчого провадження щодо виконання рішення суду про конфіскацію майна державний виконавець невідкладно з'ясовує у митного органу місцезнаходження майна, що підлягає опису та арешту, та умови його зберігання. Опис та арешт майна проводяться у строк не пізніше п'яти днів з моменту відкриття виконавчого провадження. Державний виконавець за участю суб'єкта оціночної діяльності оглядає майно, що підлягає конфіскації, ознайомлюється із супровідними документами на нього і складає акт опису й арешту майна, в якому зазначаються відомості про майно та його вартість після нарахування усіх податків і зборів, що підлягають сплаті при переміщенні зазначеного майна через митний кордон України. Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, представником митного органу, понятими, зберігачем майна, іншими особами, які були присутні при описі майна. Довідка митного органу про визначення вартості майна після нарахування усіх податків і зборів, що підлягають сплаті при переміщенні зазначеного майна через митний кордон України, є невід'ємною частиною кожного примірника акта опису й арешту майна. Копія довідки передається в процесі опису та арешту майна через державного виконавця суб'єкту оціночної діяльності для врахування ним під час визначення ринкової вартості майна.
Заборонено передання на реалізацію або безоплатне передання конфіскованого майна до повного узгодження оцінки такого майна державним виконавцем та митним органом. У разі коли передане на реалізацію майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно за участю представника спеціалізованої торговельної організації у присутності представників митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу. Розмір переоцінки не повинен перевищувати 20 відсотків вартості, узгодженої державним виконавцем та митним органом. Якщо майно не реалізовано протягом місяця після проведення переоцінки, проводиться додаткова переоцінка у такому самому порядку.
З метою забезпечення розпорядження конфіскованим майном у разі неможливості його реалізації начальниками відділів державної виконавчої служби, які здійснюють виконання рішень про конфіскацію майна, вилученого митними органами, утворюються комісії у складі представників митного органу, органу державної податкової служби, фінансового органу та органу державної виконавчої служби. Засідання комісії відбуваються на вимогу державного виконавця у встановлений ним строк та є повноважними у випадку присутності не менше 2/3 членів комісії. Головує на засіданні комісії представник органу державної виконавчої служби. Рішення комісії приймаються простою більшістю голосів. У разі якщо голоси розділилися порівну, голова комісії має ухвальний голос.
Майном, що швидко псується або має обмежений строк зберігання, мають право розпоряджатися в установленому законодавством порядку митні органи. Швидкопсувне майно передається митним органом для реалізації, а за наявності ознак псування, непридатності до використання чи загрози санітарно-епідеміологічному благополуччю населення - для утилізації, знищення чи на переробку, з дотриманням вимог діючого порядку розпорядження відповідною категорією майна.
Розпорядження вилученими митними органами і конфіскованими за рішеннями судів лікарськими та медичними препаратами, наркотичними засобами, психотропними речовинами, прекурсорами шляхом передачі їх для знищення чи утилізації, а також зброєю та боєприпасами шляхом передачі органам МВС, а також іншим майном (за винятком валютних цінностей, дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, а також культурних цінностей) здійснюється митними органами на підставі відповідного доручення державного виконавця.
Якщо майно, в тому числі транспортні засоби, передані органам державної виконавчої служби, за рішенням комісії не може бути реалізоване, заборонене для експлуатації та яке не реалізоване, таке майно передається безоплатно в установленому порядку або знищується (утилізується). При прийнятті комісією рішення про безоплатну передачу майна орган державної виконавчої служби розміщує інформацію щодо цього майна на веб-сайті з питань реалізації арештованого державними виконавцями майна. Якщо протягом місяця з моменту розміщення повідомлення жодна з осіб, яким надано право безоплатного отримання майна, не звернулася до державного виконавця щодо його отримання, державний виконавець виносить на розгляд комісії питання щодо знищення (утилізації) майна. Рішення щодо знищення (утилізації) майна приймається також у випадку, якщо за рішенням комісії майно не було безоплатно передано жодній з осіб, які виявили бажання його отримати.
Транспортні засоби можуть бути розукомплектовані, при потребі із залученням спеціаліста станції технічного обслуговування, з подальшою реалізацією органами державної виконавчої служби приладів, вузлів, агрегатів за вартістю, визначеною експертом. Рішення щодо передачі на утилізацію приладів, вузлів, агрегатів, що не придатні для подальшого використання за призначенням, приймається комісією.
Отримані від реалізації майна податки та збори перераховуються державним виконавцем на відповідний рахунок митного органу в 3-денний термін з дня надходження коштів на депозитний рахунок відповідного відділу державної виконавчої служби для подальшого їх зарахування до Державного бюджету України за кодом класифікації доходів бюджету "Надходження коштів від реалізації конфіскованого майна за матеріалами митних органів". У разі реалізації, знищення, утилізації, переробки або безоплатного передання конфіскованого майна державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", копію якої додатково направляє до митного органу.
У разі скасування рішення суду про конфіскацію майна орган, у якого воно знаходиться на зберіганні чи у розпорядження якого надійшло, повертає майно власникові в порядку, встановленому законодавством. Якщо описане державним виконавцем майно на момент скасування рішення суду про конфіскацію продовжує зберігатися митним органом, таке повернення здійснюється митним органом за участю державного виконавця. Якщо ж майно надійшло у розпорядження державного виконавця (передано ним на зберігання суб'єкту господарювання чи спеціалізованій торговельній організації), орган державної виконавчої служби забезпечує повернення майна митному органу для подальшого його оформлення у митному відношенні та видачі власнику. Повернення майна митному органу здійснюється на підставі матеріальної довіреності та оформлюється актом приймання-передачі від зберігача майна до митного органу. У разі реалізації майна, щодо якого скасоване попереднє рішення суду про конфіскацію, власнику або уповноваженій ним особі повертаються кошти, одержані від реалізації такого майна, органами Державного казначейства України.
У кінці кожного року (грудень) комісією у складі представників органу державної виконавчої служби та митного органу проводиться суцільна перевірка наявності конфіскованого майна, переданого на зберігання та реалізацію, у всіх місцях його зберігання, у тому числі в митних органах та в спеціалізованих торговельних організаціях. Про результати перевірки наявності конфіскованого майна органи державної виконавчої служби та митні органи інформують у довільній формі відповідно до підпорядкованості, одночасно з направленням узагальненої інформації про результати розпорядження конфіскованим майном за IV квартал.

Порядок зняття арешту з майна

      ст.60 Закону України „ Про виконавче провадження” передбачає, що арешт із майна боржника може бути знятий на підставі постанови державного виконавця про зняття арешту затвердженої начальником відповідного органу державної виконавчої служби.
       Особа , яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
       У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту надсилається боржнику, та органу якому було направлено постанову про накладення арешту на майно боржника.
    Арешт з майна боржника може бути знятий за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення встановленого цим Законом в порядку накладення арешту. Копія постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу для зняття арешту.
      За наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації майна боржника у зв’язку із значним ступенем зносу, пошкодженням, або якщо витрати, пов’язані із зверненням на нього стягнення перевищили грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилаються сторонам, та відповідному органу для зняття арешту.
       У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
      Зазначені у цій статті постанови про зняття арешту можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

 

             Учасники виконавчого провадження


Відповідно зі ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб’єкти оціночної діяльності – суб’єкти господарювання.
Прокурор бере участь у виконавчому провадженні у випадку здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа за його заявою.
Для проведення виконавчих дій державний виконавець за необхідності залучає понятих, працівників органів внутрішніх справ, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
При виконанні рішень судів та ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності можуть залучатися виключно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі виконання таких рішень не допускається.
Отже, учасники виконавчого провадження поділяються на чотири групи.
Органи примусового виконання в особі державних виконавців.
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, що входить у систему органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» ‘ примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей і міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби в районах, містах (містах обласного значення), районах в містах (далі — державні виконавці).
За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення, або у разі виконання зведеного виконавчого провадження при органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, до складу яких включаються державні виконавці одного або кількох органів державної виконавчої служби. За наказом Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції на керівника групи можуть покладатися права та повноваження, встановлені законом, у виконавчому провадженні для начальників районних, міських (міст обласного значення), районах в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом, на вимогу чи за доручення державного виконавця (ст.2 Закону).
Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів римусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець:
здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі – виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;
надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання;
заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
роз’яснює сторонам їхні права і обов’язки.
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:
1.проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2.здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами – підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3.з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;
4.безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;
5.накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
6.накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
7.за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;
8.звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;
9.звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз’яснення змісту документа;
10.звертатися до суду з поданням про розшук боржника – фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника – фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
11.викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;
12.залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна – суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання;
13.накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
14.застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;
15.у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника – фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;
16.вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників – юридичних осіб або від боржників – фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
17.з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об’єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;
18.у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи за межі України – до виконання зобов’язань за рішенням;
19.у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб’єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
20.здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні. До них належать сторони у виконавчому провадженні — стягувач і боржник та їх представники.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.
За виконавчим документом про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступає орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган державної влади (крім суду), який відповідно до закону прийняв таке рішення. За іншими виконавчими документами про стягнення в дохід держави коштів або про вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави від її імені виступають органи державної податкової служби.
У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.
У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, якою вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім’я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.
Сторони можуть реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь фізичної особи у виконавчому провадженні не позбавляє її права мати представника, крім випадку, коли боржник згідно з рішенням зобов’язаний вчинити певні дії особисто.
Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, реалізують свої права та виконують обов’язки, пов’язані з виконавчим провадженням, відповідно до вимог закону.
У разі якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець своєю постановою залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.
Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.
Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.
Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:
1.особи, які не досягли 18-річного віку, крім випадків, передбачених законом;
2.особи, над якими встановлено опіку чи піклування;
3.судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;
4.інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.
Сторони виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку його пред’явлення до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.
Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і результати його оцінки, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.
Інші учасники виконавчого провадження мають право подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні та письмові пояснення, висловлювати свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі під час проведення експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом для цих осіб.
Сторони зобов’язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник – фізична особа – про зміну місця роботи.
Боржник зобов’язаний:
утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах;
своєчасно з’являтися за викликом державного виконавця;
письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов’язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.
Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону
Особи, що сприяють здійсненню виконавчих дій.
До даної групи учасників виконавчого провадження належать експерти, спеціалісти, суб’єкти оціночної діяльності, перекладачі, працівники органів внутрішніх справ.
Для з’ясування та роз’яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі
необхідності – кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна – суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання.
Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію та досвід роботи у відповідній галузі.
Експерт або спеціаліст зобов’язаний надати письмовий висновок, а суб’єкт оціночної діяльності – суб’єкт господарювання – письмовий звіт з питань, що містяться в постанові державного виконавця, а також надати усні рекомендації щодо дій, які виконуються за його присутності.
Експерт, спеціаліст і суб’єкт оціночної діяльності – суб’єкт господарювання мають право на винагороду за надані ними послуги. Розмір винагороди визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Винагорода та інші витрати, зумовлені проведенням експертизи, наданням висновку спеціаліста або звіту суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання належать до витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
За відмову без поважних причин від надання висновку чи за надання висновку, що містить завідомо неправдиві відомості, експерт несе кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений державним виконавцем. Збитки, завдані сторонам внаслідок видачі такого висновку, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом. За недостовірну чи необ’єктивну оцінку майна суб’єкт оціночної діяльності – суб’єкт господарювання несе відповідальність у порядку, встановленому законом, а оцінювач – кримінальну відповідальність, про що він має бути попереджений державним виконавцем.
Копії постанови державного виконавця про призначення у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста або суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання надсилаються сторонам у триденний строк з дня її винесення.
У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, яка володіє мовами, знання яких є необхідним для перекладу. Особі, яка потребує послуг перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення, але не більш як десять днів. У разі якщо зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.
Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що належить до витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій. Розмір такої винагороди визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов’язки перекладача особа несе кримінальну відповідальність, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.
Виконавчі дії можуть провадитися за присутності понятих.
Присутність понятих обов’язкова під час вчинення виконавчих дій, пов’язаних з примусовим входженням до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернене
йому в натурі; до житлових будинків і квартир для забезпечення примусового виселення з них та вселення в них; до будинків, квартир та інших приміщень, в яких перебуває дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; під час проведення огляду, арешту, вилучення і передачі майна.
Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у провадженні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути менше двох.
Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони провадяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій державний виконавець роз’яснює понятим їхні права і обов’язки, про що зазначається в акті.
Поняті мають право на компенсацію витрат, пов’язаних з виконанням обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Чинне законодавство встановлює правила про відводи і самовідводи у виконавчому провадженні. Відвід може бути заявлений державному виконавцеві, експертові, спеціалістові, перекладачеві та суб’єктові оціночної діяльності — суб’єктові господарювання. Ініціаторами відводу можуть бути як самі ці особи (самовідвід), так і сторони виконавчого провадження (стягувач і боржник) або їх представники.
Державний виконавець, експерт, спеціаліст, оцінювач, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.
За наявності підстав для відводу зазначені особи зобов’язані заявити самовідвід. З тих самих підстав відвід таким особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і може бути заявлений у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.
Питання про відвід державного виконавця вирішується начальником відділу, якому підпорядкований державний виконавець, про що виноситься постанова.
Питання про відвід, самовідвід начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу вирішується керівником відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня. Постанова про задоволення чи відмову у задоволенні відводу,
самовідводу начальника відділу або всіх державних виконавців зазначеного відділу може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Питання про відвід експерта, спеціаліста, оцінювача чи перекладача вирішується шляхом винесення вмотивованої постанови державного виконавця.
У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або іншому органу державної виконавчої служби.
Відмова у задоволенні відводу державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача, перекладача може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Посадові особи, які мають право на розгляд питання про відвід державного виконавця, експерта, спеціаліста, оцінювача чи перекладача, зобов’язані розглянути заяву про відвід або самовідвід у строк до п’яти робочих днів.


 

Порядок і строки зупинення виконавчого провадження

1. Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 37 і 38 цього Закону, яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець. Постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 37 цього Закону, державний виконавець виносить не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови надсилається сторонам у триденний строк.
2. Виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених:
пунктами 1 і 2 частини першої статті 37 цього Закону, - до визначення правонаступників боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові;
пунктами 3, 4, 6-10 і 12-14 частини першої статті 37 цього Закону, пунктами 2-5 частини першої статті 38 цього Закону, - до закінчення строку дії зазначених обставин;
пунктами 5 і 11 частини першої статті 37 цього Закону, пунктом 1 частини першої статті 38 цього Закону, - до розгляду питання по суті;
пунктом 15 статті 37 цього Закону, - до закінчення строку дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначеного Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" .
3. Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути оскаржена у десятиденний строк в порядку, встановленому цим Законом. Строки зупинення виконавчого провадження можуть бути скорочені судом.
4. Протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, не знімається. У період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану.
5. Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець протягом трьох днів з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або за заявою стягувача. Копії постанови надсилаються сторонам у триденний строк.
6. Якщо арештоване майно боржника передано для реалізації, копії постанов про зупинення та поновлення виконавчого провадження надсилаються підприємству, установі, організації, які здійснюють таку реалізацію

 

Залучення понятих до провадження виконавчих дій


Статтею 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі дій можуть провадитися у присутності понятих.
Проте, присутність понятих обов’язкова при вчиненні виконавчих дій, пов’язаних із:
примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі;
примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду;
при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.
Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов’язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв’язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.
Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії.
Понятий зобов’язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз’яснює їх права і обов'язки.
Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконанням обов’язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення виконавчих дій.
Крім того, для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.
Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше двох.
Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз'яснює їх права і обов'язки.
Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконанням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення виконавчих дій.






 

Особливості проведення виконавчих дій при виселенні боржника та вселенні стягувача


На сучасному етапі розвитку України як правової держави, одним із найактуальніших питань є вдосконалення національного законодавства, творення національної правової системи, яка б відповідала європейським стандартам, потребам захисту прав і свобод громадян.
При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів, фізична або юридична особа звертається до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права та законні інтереси.
Проте, захист прав, свобод та інтересів не завершується прийняттям рішення компетентного органу. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення, і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.
Функції виконання судових рішень, а також рішень уповноважених на їх прийняття органів (посадових осіб), покладені на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Вона є досить молодим відомством у структурі виконавчої влади, від якого також залежить стабільність в суспільстві і авторитет держави. Адже кожен громадянин країни має відчувати себе під захистом держави.
Правовою основою діяльності державної виконавчої служби є Конституція України, Закони України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження".
Проте, як свідчить практика, у процесі виконання державною виконавчою службою рішень, досить частим явищем є виникнення конфліктів між учасниками виконавчого провадження (державним виконавцем, стягувачем, божником): з одного боку – такі протиріччя виникають через невідповідність одних норм чинного законодавства іншим, а з другого – ухилення боржника від виконання своїх обов’язків і т.п.
Часті неузгодження, суперечки виникають при виконанні рішень по спорах, що виникають у житлових правовідносинах, зокрема, при виселенні боржниката вселенні стягувача. Порядок здійснення виконавчих дій при виконанні такої категорії рішень передбачено статтею 79 Закону України "Про виконавче провадження".
Виходячи з положень зазначеної статті, виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до статті 24 цього Закону.
Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк. У разі невиконання обов’язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом.
Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі.
Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.
Поряд з цим, виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов’язковим описом майна державним виконавцем.

 

Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати

1. Якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи осо­би, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити вста­новлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 Сімейного Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Аліментні зобов'язання є тривалими, тобто існують протягом досить значно­го проміжку часу, що в свою чергу передбачає можливість зміни матеріального та сімейного стану осіб, як тих, що отримують аліменти, так і тих, що їх нада­ють. Враховуючи це, законодавець надає право будь-якому суб'єкту аліментного зобов'язання звернутися з позовом до суду про зміну розміру допомоги або звіль­нення від її сплати.
Зміною матеріального стану визнається як його покращення, так і погіршення внаслідок суттєвого збільшення або зменшення доходів платника та/або отриму­вача аліментів.
Під зміною сімейного стану особи, яка сплачує аліменти, розуміють, як прави­ло, появу додаткових членів сім'ї, яких вона повинна утримувати (діти, непраце­здатні батьки, інший з подружжя), і які можуть виявитися менш забезпеченими, ніж та особа, яка вже отримує утримання від даного платника. Щодо особи, на ко­ристь якої стягуються аліменти, то про зміну сімейного стану можемо говорити при появі інших членів сім'ї, які мають її утримувати в першу чергу (наприклад: одруження повнолітньої непрацездатної сестри, якій надає утримання інша).
Законодавець не обмежує суд при прийняті рішення про звільнення від спла­ти аліментів тільки вказаними двома підставами та наголошує, що при наявності інших обставин, що мають істотне значення, компетентні органи можуть прий­няти таке рішення. В сімейному законодавстві не надається хоча б приблизного переліку таких обставин, отже, суд при розгляді кожної справи має самостійно вирішувати це питання з огляду на подані пояснення, докази та інтереси сторін. Зокрема, до таких підстав можна віднести настання непрацездатності у особи, що має надавати утримання внаслідок хвороби або каліцтва, укладення особою, що отримує аліменти договору довічного утримання чи поміщення її у відповід­ну установу на державне чи громадське утримання.

 

Порядок зняття арешту з майна боржника

Примусове  виконання  рішень  покладається   на   державну виконавчу  службу,  яка  входить  до  системи органів Міністерства юстиції України.
Примусове виконання рішень здійснюють державні  виконавці, визначені Законом   України   "Про   державну   виконавчу  службу" 
Арешт  майна  боржника  застосовується  для   забезпечення реального виконання рішення.
Законом України «Про виконавче провадження» передбачено порядок зняття арешту з майна( ст. 60. Зняття арешту з майна) 
     Особа,  яка вважає,  що майно,  на  яке  накладено  арешт, належить  їй,  а не боржникові,  може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно  і  про  зняття  з  нього арешту.
     У  разі  прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за  постановою  державного  виконавця  не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу  (установі),  якому  була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
     З майна боржника  може  бути  знято  арешт  за  постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець,  якщо виявлено порушення  порядку  накладення арешту,  встановленого цим Законом.
Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття  арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу  (установі) для зняття арешту.
     У  разі  наявності письмового висновку експерта,  суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання  щодо  неможливості чи  недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його  зносу,  пошкодженням  або  в  разі  якщо витрати,   пов'язані   із  зверненням  на  таке  майно  стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з   майна  боржника  може  бути  знято  за  постановою  державного виконавця,  що  затверджується  начальником  відділу,  якому   він безпосередньо    підпорядкований.   Копії   постанови   державного виконавця про  зняття  арешту  з  майна  надсилаються  не  пізніше наступного   робочого   дня   після   її   винесення  сторонам  та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
     У   всіх   інших   випадках   незавершеного    виконавчого провадження  арешт  з майна чи коштів може бути знятий виключно за рішенням суду.
Зокрема, стаття 50 Закону передбачає  наслідки завершення виконавчого провадження 
     У разі закінчення виконавчого провадження(крім направлення виконавчого  документа  за  належністю  іншому  органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду,  винесеним у порядку забезпечення позову чи  вжиття
запобіжних заходів,  а також крім випадків нестягнення виконавчого збору  або  витрат,  пов'язаних  з  організацією  та   проведенням виконавчих  дій),  повернення  виконавчого  документа  до суду або іншого  органу  (посадовій  особі),  який   його   видав,   арешт, накладений на майно боржника,  знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться   інші   дії,   необхідні  у  зв'язку  із  завершенням виконавчого провадження.  
      Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно  боржника,  у  постанові  про  закінчення виконавчого  провадження  або  повернення виконавчого документа до суду  або  іншого  органу  (посадовій  особі),  який  його  видав,
державний  виконавець  зазначає про зняття арешту,  накладеного на майно боржника. 
      За письмовою заявою  боржника  державний  виконавець   видає 
йому додаткові  копії  постанови,  зазначеної  в  частині  другій   цієїстатті,  для їх пред'явлення до органів,  що здійснюють реєстрацію майна  або  ведуть реєстр заборони на його відчуження,  для зняття арешту, накладеного на майно.


 

Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» та з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства НАКАЗУЮ:
1. Затвердити Інструкцію з організації примусового виконання рішень, що додається.
2. Визнати такими, що втратили чинність:
Інструкцію про проведення виконавчих дій, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 № 74/5, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 15.12.99 за № 865/4158 (із змінами), крім пункту 5.11 глави 5, підпункту 5.12.5 пункту 5.12 глави 5 щодо підготовки до проведення та проведення щотижневих конкурсів з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна, які продовжують діяти до набрання чинності порядком реалізації арештованого державними виконавцями майна;
наказ Міністерства юстиції України від 17.05.2004 № 37/5 «Про затвердження Порядку утворення та функціонування виконавчих груп при органах державної виконавчої служби», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.05.2004 за № 624/9223 (зі змінами);
наказ Міністерства юстиції України від 17.05.2004 № 38/5 «Про затвердження Порядку передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 17.05.2004 за № 625/9224 (зі змінами).
3. Департаменту взаємодії з органами влади (Зеркаль О.В.) подати цей наказ на державну реєстрацію відповідно до Указу Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (зі змінами).
4.Державній виконавчій службі України (Стаднік Г.В.) довести наказ до відома Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі.
5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Державної виконавчої служби України Стадніка Г.В.

 

Розподіл стягнутих з боржника грошових сум


ЗУ „Про виконавче провадження” визначено порядок розподілу стягнутих  державним  виконавцем  з  боржника коштів (у тому числі  одержаних  від реалізації майна боржника), за яким останній здійснюється у такому порядку:

у  першу  чергу  повертається  авансовий  внесок сторін та інших осіб на організацію та проведення виконавчих дій;
(Стаття 42. Авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій
    1. З  метою  забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести  на  відповідний рахунок  органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом.
    2. Після  завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу,  якщо  інше  не  передбачено  цим Законом.)

у другу чергу компенсуються витрати  державної  виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб;
(Стаття 41. Витрати виконавчого провадження
1. Витрати  органів державної виконавчої служби,  пов'язані з організацією  та  проведенням  виконавчих  дій  щодо  забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. …)

у  третю  чергу  задовольняються   вимоги   стягувача   та стягується   виконавчий  збір  у  розмірі  10  відсотків  фактично стягнутої суми;
(Стаття 28. Виконавчий збір
    1. У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк,  встановлений  частиною  другою  статті 25 цього Закону для самостійного його виконання,  постановою  державного  виконавця  з боржника  стягується  виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню,  або вартості майна боржника,  що  підлягає передачі  стягувачу  за виконавчим документом.)

у четверту чергу стягуються  штрафи,  накладені  державним виконавцем відповідно до вимог цього Закону.
(Стаття 89. Відповідальність за невиконання рішення,  що зобов'язує боржника вчинити певні дії,  та рішення про поновлення на роботі
    1. У разі невиконання  без  поважних  причин  у  встановлений державним   виконавцем   строк  рішення,  що  зобов'язує  боржника виконати певні дії,  та рішення про поновлення на роботі державний виконавець  виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти  неоподатковуваних  мінімумів доходів  громадян;  на  посадових  осіб  -  від двадцяти до сорока неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян;  на  боржника   - юридичну  особу  -  від  сорока  до  шістдесяти  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
    2. У  разі  повторного  невиконання  рішення  боржником   без поважних  причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до  правоохоронних органів  з  поданням  (повідомленням)  про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.)

          Кошти,що залишаються після стягнення всієї заборгованості по виконавчому провадженню, повертаються державним виконавцем боржнику.
В тому випадку коли  сума,стягнута з боржника,недостатня для задоволення  всіх   вимог   за   виконавчими   документами, вона розподіляється  між  стягувачами  в порядку черговості,встановленому статтею 44 ЗУ „Про виконавче провадження”,а саме :

у першу чергу задовольняються забезпечені заставою  вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;  

у   другу  чергу  задовольняються  вимоги  щодо  стягнення аліментів,  відшкодування збитків  та  шкоди,  завданих  внаслідок злочину  або адміністративного правопорушення,  каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника;
у  третю   чергу   задовольняються   вимоги   працівників, пов'язані з трудовими правовідносинами;
у  четверту  чергу  задовольняються  вимоги  стягувачів за загальнообов'язковим  державним  соціальним  страхуванням,  вимоги щодо   збору  на  обов'язкове  державне  пенсійне  страхування  та страхових  внесків  на  загальнообов'язкове   державне   соціальне страхування;
у  п'яту  чергу  задовольняються  вимоги  щодо податків та інших  платежів  до  бюджету,   вимоги   органів   страхування   з обов'язкового  страхування  (крім  вимог щодо збору на обов'язкове  державне пенсійне страхування);
у шосту чергу задовольняються всі інші вимоги,при цьому,вимоги стягувачів кожної наступної  черги  задовольняються після  задоволення  в  повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги.  
   У разі якщо стягнута сума  недостатня  для  задоволення  в повному  обсязі  усіх  вимог однієї черги,  вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.  Вимоги стягувачів щодо  виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих  документів.  Стягнута  з  боржника сума   розподіляється   між   стягувачами   згідно  з  виконавчими документами,  за якими  відкрито  виконавчі  провадження  на  день зарахування стягнутої суми на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.


 

                                                 Примусове виселення боржника.

На сучасному етапі розвитку України як правової держави, одним із найактуальніших питань є вдосконалення національного законодавства, творення національної правової системи, яка б відповідала європейським стандартам, потребам захисту прав і свобод громадян.
При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів, фізична або юридична особа звертається до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права та законні інтереси.
Проте, захист прав, свобод та інтересів не завершується прийняттям рішення компетентного органу. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення, і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.
Функції виконання судових рішень, а також рішень уповноважених на їх прийняття органів (посадових осіб), покладені на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Вона є досить молодим відомством у структурі виконавчої влади, від якого також залежить стабільність в суспільстві і авторитет держави. Адже кожен громадянин країни має відчувати себе під захистом держави.
Правовою основою діяльності державної виконавчої служби є Конституція України, Закони України "Про державну виконавчу службу", "Про виконавче провадження".
Проте, як свідчить практика, у процесі виконання державною виконавчою службою рішень, досить частим явищем є виникнення конфліктів між учасниками виконавчого провадження (державним виконавцем, стягувачем, божником): з одного боку – такі протиріччя виникають через невідповідність одних норм чинного законодавства іншим, а з другого – ухилення боржника від виконання своїх обов’язків і т.п.
Часті неузгодження, суперечки виникають при виконанні рішень по спорах, що виникають у житлових правовідносинах, зокрема, при виселенні боржниката вселенні стягувача. Порядок здійснення виконавчих дій при виконанні такої категорії рішень передбачено статтею 79 Закону України "Про виконавче провадження".
Виходячи з положень зазначеної статті, виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до статті 24 цього Закону.
Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк. У разі невиконання обов’язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом.
Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі.
Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.
Поряд з цим, виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов’язковим описом майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.
Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна та зазначити його вартість. Описане майно передається на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна.
Передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється сплатити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.
Положеннями статті 80 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок виконання рішення про вселення стягувача.
Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний виконавець встановлює строк для добровільного його виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа.
Поряд з цим, у разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.
Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення.
У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції, передбачені статтею 87 цього Закону, та вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про виконання рішення про вселення стягувача державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.
У випадку подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення виконавчого провадження. У цьому випадку державний виконавець має право повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні санкції, передбачені статтею 87 цього Закону.
Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку.
Проте, сторони виконавчого провадження, зокрема, боржники, при проведенні таких дій посилаються на норми статті 41 Конституції України, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; статті 47 Конституції - кожен має право на житло. Так, зазначені норми є незаперечними і вказані права є гарантовані основним Законом держави, але будь-яке право породжує певний обов’язок.
Поряд з цим, відповідно до статті 124 Конституції, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Варто зазначити, що виконавче провадження є завершальною стадією судочинства і державними виконавцями здійснюються виконавчі дії в межах наданих їм повноважень, і, лише у порядок і спосіб, визначені цим рішенням.
Проаналізувавши норми Конституції, Закону України "Про виконавче провадження" можна зробити висновок про те, що законодавець надає громадянам, юридичним особам можливості захисту їх порушених прав та інтересів в судовому порядку. Відповідно таке право надано усім учасникам виконавчого провадження. Так, будь-який процесуальний документ, складений в ході проведення виконавчих дій, може бути оскаржено як до начальника відповідного органу ДВС, так і до суду.
Поряд з цим, положеннями статтеі 33 зазначеного Закону передбачено що, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, норми цього Закону все-таки консолідуються із нормами основного Закону держави – Конституції.
Кожна влада, яка опікується авторитетом держави та цінує довіру власних громадян, народу, має дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, визначених законодавством, проте без взаємодопомоги та розуміння останніх досягнення позитивного результату не є можливим.
    

      Підстави для оголошення розшуку боржника або його майна.

  У разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника – фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець зобов’язаний звернутися до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов’язковою для виконання органами внутрішніх справ.
   Розшук боржника – фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів борж-ника здійснюють органи внутрішніх справ,а розшук боржника – юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача. На виконанні у відділі державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції знаходиться виконавче провадження № 21360912 про стягнення аліментів  з громадянина В. 06.11.1986 року народження , на користь громадянина Б.
        Державним виконавцем з’ясовано, що за адресою зазначеною у виконавчому документі (с. Кетрисанівка, вул. К. ) боржник не проживає (складено акт державного виконавця ). Відповідно до адресної довідки ГІРФО Бобринецького РВ УМВС України у Кіровоградській області  гр.В зареєстрована за адресою с. К. ), по місцю реєстрації боржниця також не проживає (складено акт державного виконавця ). Стягнення за виконавчим документом не проводилось.
       Відповідно до ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” державним ви-конавцем прийнято рішення щодо направлення подання до Бобринецького районного суду про винесення ухвали щодо розшуку боржниці .
        Витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком боржника – фізичної особи, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов’язані з організацією розшуку боржника – юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника у порядку, встановленому Законом України « Про виконавче провадження» .
         Необхідно зауважити не звернення державного виконавця до суду у випадках, передбачених частиною першою статті 40 Закону України про виконавче провадження , а також інші дії та бездіяльність державного виконавця, пов’язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.\

 

На виконання законодавства України про звернення громадян та надання безоплатної правової допомоги малозабезпеченій категорії громадян (пенсіонерам, інвалідам, членам багатодітних сімей, дітям-сиротам, молодим людям у віці до 18 років тощо) на базі Бобринецького районного управління юстиції, за адресою - місто Бобринець, вулиця Леніна, 56, каб. №1, працює

ПРАВОВА ГРОМАДСЬКА ПРИЙМАЛЬНЯ.

Прийом громадян здійснюється щосереди з 9.00 до 13.00.
Допомога надається у вигляді:
- безкоштовних консультацій та роз'яснень з правових питань;
- оформлення документів правового характеру;
- надання інформації про повноваження органів та установ;
- ознайомлення із діючими актами законодавства.
Також, щодня з 9.00 до 13.00 та з 14.00 до 16.00 працює "гаряча" телефонна лінія - 3-41-87

 

          Все про аліменти.


 Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Аліменти сплачуються до досягнення дитиною повноліття. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Але щоб продовжувати отримувати аліменти після досягнення дитиною повноліття, якщо вона навчається, потрібно звернутися з відповідною позовною заявою до суду. Право на звернення до суду також має сама дитина, яка навчається.

– Як визначається розмір коштів, які стягуються на утримання дитини?

– Згідно ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу платника і (або) у твердій грошовій сумі. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ст. 183 СК). Здебільшого практикують стягнення аліментів в таких розмірах; на одну дитину – ? частина всіх видів його доходів, на двох дітей – 1/3 частина, на трьох дітей – половину всіх доходів. Але мінімальний розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Якщо ж чоловіки мають мінливий або нерегулярний дохід, то в такому разі суд за заявою одержувачки може призначити розмір аліментів у твердій (фіксованій) грошовій сумі. У цьому випадку, якщо розмір аліментів менший від мінімального, то дитині повинна бути призначена державна допомога, яка компенсуватиме різницю. Якщо ж платник аліментів не має доходу взагалі, розмір аліментів обчислюється виходячи із середньої плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості. Про розмір такої зарплати можна отримати довідку у відділі статистики відповідного регіону (у березні-2011 р. у м. Луцьку – 1856,00 грн.). Одержувачка аліментів має право на збільшення їх розміру в разі погіршення свого матеріального стану, зміни сімейного стану, погіршення свого здоров’я чи здоров”я дитини. Варто зазначити, що таке ж право на зменшення розміру аліментів має і їх платник у тих же випадках. Зміна розміру аліментів здійснюється за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів. Окрім сплати аліментів батько також зобов’язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами ( хворобою, каліцтвом, розвитком здібностей дитини...).В разі спору розмір частки додаткових витрат визначається судом і може сплачуватись разово, періодично чи постійно.

–Чи можна компенсувати виплату аліментів іншими матеріальними цінностями, наприклад, нерухомим майном?

–Якщо платник аліментів має у своїй власності будинок, квартиру, земельну ділянку, чи інше нерухоме майно, то за згодою з одержувачкою вони можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно. Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації (ст. 190 СКУ). Для укладення такого договору потрібен дозвіл органу опіки та піклування. Якщо дитина досягла 14 років, вона бере участь в укладенні цього договору. На майно, набуте за таким договором, не може бути звернене стягнення.

– Чи є механізм контролю за використанням коштів, які мають належати дитині?

– Платник аліментів має правло звернутися до органу опіки і піклування про перевірку цільового використання аліментів. Уразі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особовий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

– Які важелі впливу на несумлінних платників аліментів і яке покарання чекає на тих, хто вчасно не переказує грошей дітям?

– Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більше як за три року, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання.
При виконанні рішень про стягнення аліментів, стягнення звертається на заробітну плату, пенсію й інші доходи боржника(ст.68 ЗУ «Про виконавче провадження»). Виконавчі документи направляються за місцем роботи боржника, одержанням пенсії або інших доходів. Порядок стягнення суми боргу, розмір відрахування визначаються державним виконавцем у розпорядженні, що направляється разом із виконавчим документом. Якщо боржник одержує декілька видів доходів, то дублікати виконавчих документів направляються з розпорядженням державного виконавця в бухгалтерії підприємств для звернення стягнення на заробітну плату боржника. Відрахування із заробітку проводить адміністрація підприємсв на підставі надісланих їм державним виконавцем виконавчих документів.

Якщо платник аліментів приховується з метою ухилення від виплати аліментів, державна виконавча служба вдається до співробітництва з органами внутрішніх справ, керуючись Інструкцією «Про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України й органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів й інших органів», затвердженої загальним Наказом Міністерства внутрішніх справ України й Міністерства юстиції України 25.06.02 №607/56/5. Працівники органів внутрішніх справ за постановою державного виконавця здійснюють привід боржника в органи державної виконавчої служби у випадку його неявки без поважної причини за викликом державного виконавця. Працівники органів внутрішніх справ залучаються державними виконавцями при проведенні виконавчих дій у випадку розшуку боржника-платника аліментів. У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника. Розшук оголошується за останнім відомим місцем проживання боржника та здійснюється органами внутрішніх справ. У разі оголошення розшуку боржника виконавче провадження може бути припинено, тому що оголошення розшуку боржника спричиняє неможливість виконання рішення суду.

Чинний Кримінальний кодекс України, а саме ст. 164, передбачає покаркння за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Однак, як свідчить практика, лише в половині кримінальних справ суд знаходить пі

 

На тему: Відповідальність за опір державному виконавцю


Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених  Законом України "Про виконавче провадження" , іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Відповідно до вимог ч.2. ст. 342. Кримінального кодексу України опір працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Ті самі дії,  поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. (Стаття 342 в редакції Закону N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010 }
Відповідно до вимог ст. 343. Кримінального кодексу України вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу чи працівника державної виконавчої служби з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконного рішення - карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до трьох місяців.
 Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.{ Стаття 343 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010 }


 

Завдання державної виконавчої служби України


У відповідності до статті 1 Закону України “Про державну виконавчу службу” державна виконавча служба України входить до системи органів Мін’юста і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.
Завданням державної виконавчої служби України є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Незважаючи на те, що стаття має назву “Завдання державної виконавчої служби”, вона містить в собі не тільки завдання, але й визначає організаційні моменти правового статусу дежавної виконавчої служби України, а також закріплює основні принципи виконання рішень, що складає основний зміст її діяльності.
Державна виконавча служба України входить до системи органів Мін’юста, а її структура визначена у статті 3 зазначеного Закону. Згідно з Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою КМУ від 14 листопада 2006 р. № 1577, Мін’юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної правової політики. З цього випливає, що організація та практичне виконання рішень судів та інших органів є невід’ємною частиною державної правової політики. При цьому з огляду на те, що Мін’юст є органом виконавчої влади, діяльність ДВС представляє собою один із проявів практичної реалізації виконавчої влади.
Крім того, у частині 1 вищезазначеної статті закріплено основу функцію ДВС, а саме практичне виконання рішень різноманітних органів, що здійснюють правозастосування (судів, третейських судів та інших органів).
Включення ДВС у систему органів виконавчої влади і визначення її основної функції – виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), свідчить про те, що практична реалізація виконавчої влади полягає не тільки в організації виконання та практичному виконанні індивідуальних рішень правового характеру. Тим самим закладаються основи механізму втілення у життя волі держави, відображеної в рішеннях судів та інших органів.
Важливим моментом, відображеним у частині 1 вказаної статті, є вказівка на те, що ДВС здійснює виконання рішень відповідно до законів України. Це означає, що процедура і принципи виконання рішень мають бути визначені виключно на законодавчому рівні. Це положення також підкріплюється вимогою частини 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині другій цієї статті сформульоване завдання ДВС і зафіксовані принципи його реалізації. Зокрема, виконання рішень має здійснюватися з дотриманням принципів законності, своєчасності, повноти, неупередженості і примусовості.
Принцип законності, в контексті основного завдання ДВС, полягає в тому, що виконанню органами ДВС підлягають тільки рішення, передбачені законом або, іншими словами, тільки ті, виконання яких віднесено законом до компетенції ДВС.
Принцип своєчасності виконання рішень полягає в тому, що рішення має бути виконане строго у термін, передбачений законом, або самим рішенням.
Принцип повноти виконання рішення полягає в тому, що рішення має бути виконане в повному обсязі, в точній відповідності з його змістом.
Примусовість виконання рішення означає, що його виконання здійснюється ДВС незалежно від бажання особи, відносно якої винесене це рішення, підкоряться йому чи ні.
Неупередженість виконання рішень полягає в тому, що державний виконавець у процесі иконання рішення має керуватись виключно вимогами закону та змістом виконуваного рішення буз урахування власного ставлення до особи, відносно якої винесене рішення, а також власної оцінки його доцільності та справедливості.


 

Особливості проведення виконавчих дій про виселення боржника та вселення стягувача


На сучасному етапі розвитку України як правової держави, одним із найактуальніших питань є вдосконалення національного законодавства, творення національної правової системи, яка б відповідала європейським стандартам, потребам захисту прав і свобод громадян.
При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів, фізична або юридична особа звертається до суду, інших державних правозахисних органів, розраховуючи на те, що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права та законні інтереси.
Проте, захист прав, свобод та інтересів не завершується прийняттям рішення компетентного органу. Після даного юридичного акту наступає процедура виконання прийнятого рішення, і саме тут, нерідко, виникають проблеми, які зводять нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, підривають авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.
Функції виконання судових рішень, а також рішень уповноважених на їх прийняття органів (посадових осіб), покладені на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Вона є досить молодим відомством у структурі виконавчої влади, від якого також залежить стабільність в суспільстві і авторитет держави. Адже кожен громадянин країни має відчувати себе під захистом держави.
Правовою основою діяльності державної виконавчої служби є Конституція України, Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження».
Проте, як свідчить практика, у процесі виконання державною виконавчою службою рішень, досить частим явищем є виникнення конфліктів між учасниками виконавчого провадження (державним виконавцем, стягувачем, божником): з одного боку – такі протиріччя виникають через невідповідність одних норм чинного законодавства іншим, а  з другого – ухилення боржника від виконання своїх обов’язків і т.п.
Часті неузгодження, суперечки виникають при виконанні рішень по спорах, що виникають у житлових правовідносинах, зокрема, при виселенні боржниката вселенні стягувача. Порядок здійснення виконавчих дій при виконанні такої категорії рішень передбачено статтею 78 Закону України «Про виконавче провадження».
Вихоячи з положень зазначеної статті, виконання рішення про виселення боржника провадиться лише у разі, якщо боржником воно не виконано в установлений державним виконавцем строк, визначений відповідно до статті 24 цього Закону.
Примусове виконання рішення про виселення боржника здійснюється державним виконавцем не пізніше 60 робочих днів з моменту невиконання боржником рішення про його виселення в установлений державним виконавцем строк. У разі невиконання обов’язку по примусовому виселенню боржника в терміни, визначені цією статтею, державний виконавець несе дисциплінарну відповідальність, встановлену законом.
Виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають лише особи, які визначені у виконавчому документі.
Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника про день і час примусового виселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення.
Поряд з цим, виселення здійснюється у присутності понятих за сприянням органів внутрішніх справ з обов’язковим описом майна державним виконавцем. Один примірник акта опису майна вручається під розписку боржникові. Державний виконавець у необхідних випадках забезпечує в установленому порядку зберігання майна боржника, але не більше як три роки, з покладенням понесених витрат на боржника. Після завершення трирічного строку невитребуване майно реалізується в порядку, передбаченому для реалізації безхазяйного майна.
Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності осіб, які підлягають виселенню, державний виконавець зобов’язаний провести опис майна та зазначити його вартість. Описане майно передається на відповідальне зберігання особі, яка державним виконавцем призначена охоронцем майна.
Передане на зберігання майно боржника видається йому державним виконавцем на підставі акта після сплати боржником витрат на його збереження. Якщо боржник відмовляється сплатити витрати за зберігання майна, вони компенсуються за рахунок реалізації частини майна боржника.
Положеннями статті 79 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішення про вселення стягувача.
Після одержання виконавчого документа про вселення стягувача державний виконавець встановлює строк для добровільного його виконання боржником. У разі добровільного виконання рішення про вселення стягувач і боржник підписують акт, який передається державному виконавцеві разом із заявою стягувача про повернення йому виконавчого документа.
Поряд з цим, у разі невиконання рішення про вселення стягувача у добровільному порядку вселення здійснюється примусово державним виконавцем.
Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, вказане у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
Державний виконавець зобов’язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення.
У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, до нього застосовуються штрафні санкції, передбачені статтею 89 цього Закону, та вселення здійснюється у присутності понятих, із залученням працівників органів внутрішніх справ. Про виконання рішення про вселення стягувача державним виконавцем складається акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні.
У випадку подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця з заявою про відновлення виконавчого провадження. У цьому випадку державний виконавець має право повторно провести примусове вселення стягувача та застосувати до боржника подвійні штрафні санкції, передбачені статтею 89 цього Закону.                                       
Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не провадиться, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача у цьому випадку вирішується в судовому порядку.
Проте, сторони виконавчого провадження, зокрема, боржники, при  проведенні таких дій посилаються на норми статті 41 Конституції України, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним; статті 47 Конституції - кожен має право на житло. Так, зазначені норми є незаперечними і вказані права є гарантовані основним Законом держави, але будь-яке право породжує певний обов’язок.
Поряд з цим, відповідно до статті 124 Конституції, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Варто зазначити, що виконавче провадження є завершальною стадією судочинства і державними виконавцями здійснюються виконавчі дії в межах наданих їм повноважень, і, лише у порядок і спосіб, визначені цим рішенням.
Проаналізувавши норми Конституції, Закону України «Про виконавче провадження» можна зробити висновок про те, що законодавець надає громадянам, юридичним особам можливості захисту їх порушених прав та інтересів в судовому порядку. Відповідно таке право надано усім учасникам виконавчого провадження. Так, будь-який процесуальний документ, складений в ході проведення виконавчих дій, може бути оскаржено як до начальника відповідного органу ДВС, так і до суду.
Поряд з цим, положеннями статті 33 зазначеного Закону передбачено що, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, норми цього Закону все-таки консолідуються із нормами основного Закону держави – Конституції.
Кожна влада, яка опікується авторитетом держави та цінує довіру власних громадян, народу, має дбати про чітке і своєчасне виконання законів, владних і інших рішень, визначених законодавством, проте без взаємодопомоги та розуміння останніх досягнення позитивного результату не є можливим.

 

ІНФОРМАЦІЯ
На тему: Щодо обмеження виїзду за кордон за борги


09.03.2011 року вступив у законну силу Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» (надалі – Закон).
Одне з нововведень викладених в Законі стосується норми п. 18 ст. 11 якого, на законодавчому рівні, закріплює право державного виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або
керівника боржника - юридичної особи за межі України – до виконання зобов'язань за рішенням.
Вказана норма Закону нормативно закріпила право державного виконавця, яке фатично випливає з юридичних правовідносин між державним виконавцем та боржником, однак, яке не знайшло свого закріплення у Законі України «Про виконавче провадження», редакція якого втратила чинність, що створювало колізії між правовими нормами різних законодавчих актів. Зокрема ст. ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліменти, договірні чи інші невиконані зобов’язання – до виконання зобов’язань або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов’язань, однак даний Закон не регулює порядок встановлення такого обмеження, зокрема з аналізу його норм не відомо хто саме має право на звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон. Об’єктивно, що таким правом має бути наділений саме державний виконавець, який, виходячи з роду виконуваної ним роботи, володіє інформацією про наявність чи відсутність у громадян України невиконаних зобов’язань за рішенням суду.
Одночасно з внесенням змін до Закону України «Про виконавче провадження» Законом внесено зміни і до Цивільно-процесуального кодексу України, зокрема Кодекс доповнено статею 377-1, згідно якої, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Таким чином законодавець чітко встановив форму звернення до суду з питанням про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон та підсудність таких справ, знявши усі питання, які виникали під час звернення державним виконавців до суду з даним питанням на час дії старої редакції Закону.
Слід зазначити що право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду, зобов’язань, тобто наявність лише самого зобов’язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Окрім того факт ухилення має підтверджуватись сукупністю доказів, які державний виконавець зазначає у поданні.


 

ПОРУШИВ, СПЛАТИВ, І ЗНОВУ ПЛАТИТИ ???

 

Досить часто таке питання виникає у водіїв, які порушили  ПДР України та були притягнуті до адміністративної відповідальньсті у вигляді штрафу,який протягом 15-денного строку сплатили, проте незалежно від цього з часом   отримали постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення цього ж штрафу , але  вже в подвоєному розмірі.

           Чому так? Що робити водіям в такому випадку?

           Здебільшого така ситуація виникає внаслідок того, що водії-правопорушники своєчасно не повідомляють про виконання ними постанов у справах про адміністративне правопорушення відділення  ДАІ по місцю свого проживання які ,відповідно до ст. 305 КУпАП  та інших норм чинного законодавства, здійснюють контроль за виконанням зазначених постанов. Відтак, за відсутності в матеріалах адміністративної справи  квитанції про сплату штрафу постанови про адміністративне правопорушення   значаться у відділах ДАІ невиконаними в 15-денний строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП . Відповідно до ст.308 цього ж Кодексу такі  постанови підлягають направленню на примусове виконання до відділів ДВС для стягнення штрафу в подвоєнному розмірі.

           Хочу звернути увагу читачів, що розмір штрафу не подвоюється в тому випадку, якщо штраф сплачено порушником не пізніш  як через 15 днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або опротестування такої постанови – не пізніш як через 15 днів з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

           В тому випадку коли штраф був сплачений з дотриманням цих строків, але не було своєчасно подано до ВДАІ квитанцію про сплату, в наслідок чого постанова у справі про адміністративне правопорушення надійшла на примусове виконання до ВДВС з подвоєнням розміру штрафу, водіям  ( за ЗУ „Про виконавче провадження” –боржникам) необхідно відразу після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження подати вищезазначену квитанцію державному виконавцю, який в порядку визначеному ЗУ „Про виконавче провадження” закінчить виконавче провадження без стягнення штрафу в подвоєному розмірі, оскільки він є таким, що сплачено в строк встановлений  ч.1 ст. 307 КУпАП.

           Проте маю зазначити, що зволікання з подачею державному виконавцеві квитанцїї про сплату штрафу призводить до того, що у відношенні боржника чи його майна починають провадити виконавчі дії ( нараховується виконавчий збір, здійснюється виявлення та арешт майна,накладається заборона на його відчуження, оголошується розшук майна та ін.), до того ж понесені ВДВС витрати покладаються на боржника й підлягають стягненню незалежно від часу сплати ним адміністративного штрафу.

           Тож, шановні водії, щоб не нести додаткових витрат, не зволікайте зі сплатою штрафів та пред”явленням квитанцій до ВДАІ чи ВДВС





 

Правопорушення - не злочин. Але також карається

-   Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Однак, незважаючи на закріплене основним законом України положення щодо обов'язковості виконання судових рішень, не завжди ці рішення виконуються боржниками у добровільному порядку, тому для примусового їх виконання потрібен державний орган, яким є державна виконавча служба. Найбільш поширеною категорією
виконавчих документів, які перебувають на виконанні, є постанови судів про стягнення штрафів,присуджених як вид стягнення за адміністративні правопорушення.
Адміністративним правопорушенням визнається протиправна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідність, тобто це дії чи бездіяльність, які не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальну відповідальність.
-   Чим відрізняється умисне адміністративне правопорушення від адміністративного правопорушення, вчиненого з необережності?
-   Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.
-   З якого віку наступає адміністративна відповідальність?
-   Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.
-   Хто уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення?
-   Обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення покладено на суди, адміністративні комісії при райадміністраціях сільський радах , органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій. Законом передбачено розгляд справ про адміністративні правопорушення за місцем проживання порушника чи за місцем їх вчинення.
Чинним законодавством передбачено, що справи про адміністративні правопорушення розглядаються в п'ятнадцятиденний строк, а у випадках, встановлених законодавством - на протязі семи днів.
-   Які існують види адміністративних стягнень?
-   Найбільш поширеним є застосування де особи за вчинення адміністративного правопорушення штрафу - тобто грошового стягнення у випадках і розмірах, встановлених кодексом України про адміністративні правопорушення. Також чинним законодавством передбачено: попередження, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, виправні роботи, адміністративний арешт. До іноземців або

осіб без громадянства можливо застосування адміністративного видворення за межі України. До неповнолітніх можливо застосування догани або зобов'язання публічно попросити вибачення у потерпілого.
-   Які існують, встановлені державою, гаранти та механізми стягнення адміністративних штрафів?
-   Штраф має бути сплачений порушником не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу. У разі відсутності самостійного заробітку у осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють. У разі несплати правопорушником штрафу у 15-денний строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, чи за місцем його роботи, чи місцем заходження його майна.
Законодавець встановив наступні заходи примусового стягнення штрафів:
-   звернення стягнення на майно боржника,
-   звернення стягнення на заробітну плату боржника.
Отже після надходження постанови про накладення штрафу до державної виконавчої служби державний виконавець зобов'язаний на протязі трьох днів винести постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій у відповідності до статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" надає строк самостійно сплатити штраф. Строк для самостійного виконання рішення не може перевищувати семи днів. У разі несплати штрафу у наданий строк для самостійного виконання державний виконавець негайно розпочинає примусове стягнення штрафу.
Слід зазначити, що найбільш поширеним заходом примусового стягнення штрафу є звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації на прилюдних торгах чи на аукціоні.
-   Чи існує певна послідовність в діях державного виконавця при зверненні стягнення на майно боржника з метою погашення суми штрафу?
-   Стаття 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює, що державний виконавець, в першу чергу, звертає стягнення на кошти боржника, готівкові кошти боржника вилучаються та вносяться до установи банку в установленому порядку.
У разі відсутності коштів державний виконавець звертає стягнення на належне боржникові інше майно, в розмірах та обсягах, необхідних для виконання постанови про накладення штрафу, з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору.
Стягнутий штраф перераховується до державного бюджету та є джерелом наповнення казни держави.
Таким чином, саме на державного виконавця держава поклала обов'язок неупереджено, своєчасно повно вчиняти виконавчі дії, пов'язані зі стягненням штрафу, як основного джерела наповнення державного бюджету України.


 

Виконання судових рішень про стягнення аліментів

З метою впровадження єдиної практики застосування чинного законодавства при здійсненні примусового виконання судових рішень про стягнення аліментів відділом державної виконавчої служби Бобринецького районного управління юстиції  повідомляється наступне.
   Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною 3 статті 181 Сімейного кодексу України одним із способів виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначено стягнення аліментів за рішенням суду.
   Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" виконання рішень судів та інших органів покладається на органи державної виконавчої служби.
   Порядок примусового виконання рішень судів про стягнення аліментів регулюється Законом України "Про виконавче провадження", Сімейним кодексом України, Постановою Кабінету Міністрів України №146 від 26.02.93 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб", Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15.12.99, іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
    Правила визначення розміру заборгованості по аліментах встановлені Законом України "Про виконавче провадження" та Сімейним кодексом України. Зокрема, відповідно до частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. Відповідно до частин 2, 3 статті 195 Сімейного кодексу України, якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.
   Відповідно до пункту 4.1.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.04 середня заробітна плата на одного працівника в еквіваленті повної зайнятості визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці найманих працівників (штатних та позаштатних) на їхню середню кількість за відповідний період. Відповідно до Закону України "Про державну статистику" збирання та узагальнення такої інформації покладено на територіальні органи Державного комітету статистики України. При цьому слід зазначити, що узагальнення статистичної інформації щодо середньої заробітної плати працівників відповідних кваліфікацій чинним законодавством не передбачено.
   Слід зазначити, що при визначенні розміру аліментів за час протягом якого боржник не працював та не працює на час її визначення помилковим є застосування вимог пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України №146 від 26.02.93 "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб", оскільки зазначені у даній постанові правила стосуються стягнення аліментів з заробітної плати працюючих боржників. Правила ж визначення розміру заборгованості по аліментах чітко врегульовані нормативно-правовими актами вищої юридичної сили - Сімейним кодексом України та Законом України "Про виконавче провадження".
   Стосовно тлумачення терміну "дана місцевість", повідомляємо, що чинним законодавством не дано відповідного визначення згаданому терміну. Однак, виходячи з аналізу норм частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", якщо розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення, то під терміном "дана місцевість", враховуючи статтю 20 Закону України "Про виконавче провадження", слід розуміти місцевість, в якій проживає, перебуває, чи працює боржник та на яку поширюються повноваження органу державної виконавчої служби, який здійснює виконання рішення про стягнення аліментів.
   Стосовно порядку виконання судових рішень про стягнення аліментів, в яких мінімальний розмір аліментів прив'язано до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян повідомляємо, що листом Департаменту державної виконавчої служби від 14.12.06 №25/7-33-10803 "Щодо порядку виконання рішень суду про стягнення аліментів" роз'яснено, що стосовно виконання виконавчих документів, згідно яких з боржника підлягають стягненню аліменти у розмірі не меншому одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян, слід мати на увазі наступне:
по-перше, державний виконавець при визначенні мінімального розміру аліментів, який має бути сплачений боржником у відповідному місяці, повинен використовувати у розрахунку суму, визначену статтею 182 Сімейного кодексу України, а саме суму в розмірі не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У разі зміни розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідно має бути змінено і мінімальний розмір аліментів;
по-друге, для використання державним виконавцем у розрахунку мінімального розміру аліментів, який має бути сплачений боржником у відповідному місяці, суми не меншої, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, не має необхідності у винесенні судом відповідного рішення суду.

   Підсумовуючи викладене звертаю Вашу увагу, що чинним законодавством встановлено наступні правила визначення заборгованості по аліментах:
   1.            Якщо аліменти присуджено у твердій грошовій, для визначення заборгованості використовується конкретний розмір аліментів, визначений судом.
   2.            Якщо аліменти присуджено у частці від доходу боржника:
   2.1. Розмір заборгованості по аліментах визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося.
   2.2. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із заробітку (доходу), який він одержує на даний момент, при цьому слід використовувати розмір заробітної плати боржника після утримання з цього заробітку податків.
   2.3. Якщо платник аліментів не працював за час, протягом якого стягнення не провадилося і не працює на час визначення розміру заборгованості, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості. Розмір заборгованості визначається у частці від розміру середньої заробітної плати у відповідному районі (місті).  Інформацію про розмір середньої заробітної плати зобов'язані надати органи статистики на вимогу державного виконавця.
   При цьому слід мати на увазі, якщо частка середньої заробітної плати для даної місцевості менша мінімального розміру аліментів, встановленого частиною 2 статті 182 Сімейного кодексу України, то для визначення заборгованості застосовується мінімальний розмір аліментів, передбачений вказаною нормою.
   Розмір заборгованості по аліментах державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін виконавчого провадження та роз'яснити передбачені статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження", статтями 188, 192, 195 Сімейного кодексу України права на оскарження розміру заборгованості по аліментах, зміну розміру аліментів чи звільнення від виплати аліментів


 
 
Новини | Керівництво району | Історія району | Герої не вмирають | Фотогалерея | Економіка | Інвестиційна діяльність | Соціально-гуманітарна сфера | Регуляторна політика | Внутрішня політика | Доступ до публічної інформації | Звернення громадян | Інтернет-приймальня | Мобілізація | Актуальні питання громадян | Про добровільне об’єднання територіальних громад | Центр надання адміністративних послуг | Координаційний центр | Учасникам АТО та членам їх сімей | Запобігання проявам корупції | Молодь та спорт | Агропромисловий розвиток | ЖКГ | Архітектура та будівництво | Інформація про надходження та використання коштів місцевих бюджетів району | УДКСУ у Бобринецькому районі | Фінансове управління | Нормативно-правові акти | Система управління якістю | Програмно-цільовий метод | Управління персоналом | Держгеокадастр | Управління юстиції | Районний центр зайнятості | Новини пенсійного фонду | Виконавча служба | Державна фінансова інспекція | Новини ДСНС | Місцеве самоврядування | Бобринецьке відділення Новоукраїнської ОДПІ | Архівний відділ | Благодійна допомога | Толерантне ставлення до людей з інвалідністю | Статистика | Бюро правової допомоги | Вакансії | Главная Карта Сайта
Назад к содержимому | Назад к главному меню