Архівний відділ - Бобринецька районна державна адміністрація

З нагоди 73-ї річниці визволення України від фашистських загарбників  у приміщенні  Центру надання адміністративних послуг Бобринецької районної державної адміністрації (вул.Шевченка, 101а) архівним відділом районної державної адміністрації проведено відкриття виставки архівних документів.
На виставці широко представлені документи і матеріали, які  розкривають тему звільнення України від нацистських окупантів.

ТИХ ДНІВ НЕ ЗМОВКНЕ СЛАВА
(до Дня партизанської слави)

«Вмираємо за Батьківщину!» - цей передсмертний пафос мільйонів партизан не був показним чи фальшивим — у ньому полягав сенс життя  і смерті…
22 вересня на державному рівні відзначається День партизанської слави. Свято встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та  з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їх пам'яті...» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року № 1020/2001.
Патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистською Німеччиною, з самого початку Великої Вітчизняної війни: уряд своєю директивою від 29 червня 1941 року закликав до всенародного руху Опору нацистам, до створення партизанських загонів та підпільної діяльності. У перший рік війни дії партизанів і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. Але коли у травні 1942 року були створені Центральний штаб партизанського руху та його Український штаб, ситуація змінилася: масова робота серед населення, яку проводили підпільні партійні організації, співпраця з вже існуючими партизанськими загонами робили патріотичний рух в тилу ворога могутнім і героїчним.
На території України діяла величезна партизанська армія —  55 з'єднань, майже 2 тис. загонів та самостійних диверсійно-розвідувальних формувань, в яких воювало понад 500 тисяч партизанів. 95 з них нагороджені званнями Героїв Радянського Союзу, а 183 тис. — орденами та медалями. Серед видатних партизанських діячів найвідомішими стали Ковпак С., Наумов М., Руднєв С., Збанацький Ю., Куманюк П., Федоров О. та інші.
Під їх керівництвом партизани і підпільники пройшли крізь роки напруженої жорстокої боротьби, самопожертви за визволення рідної землі від ворожої навали. За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів, 407 гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.
Партизанський рух став воістину всенародною боротьбою проти німецько-фашистських загарбників, справжнім другим фронтом в допомогу Червоної армії.
Вже в 1941-1942 роках в Кіровоградській області діяло 5 партизанських загонів та 20 диверсійних груп, на 1944 – було 41 підпільно-диверсійна група та 16 партизанських загонів, в яких боролися з фашизмом більше 6000 наших патріотів месників.
Бобринецьке підпілля мало специфіку, особливості та характер. Головне - це відсутність лісів, але люди хотіли вигнати ворогів і чинили опір. Саботаж, підпілля, допомога партизанським загонам Чорнолісся, знищення живої сили та техніки ворогів – найголовніші тактичні дії героїв–підпільників Бобринеччини.
В історію краю вписали свої імена і навічно залишаться в людській пам'яті члени підпільно-диверсійні групи "Чотири + П'ять = Один". Така назва пішла від двох підпільних груп, в одній з них було 4 учасника, в іншій - 5, що злилися в одну групу.
Керівник групи - Репешко Василь Опанасович.
1. Колісник Кирило Павлович.
2. Роздольский Степан Георгієвич.
3. Ярошенко Тимофій Васильович.
Патріоти жінки:
1. Леніна Топор.
2. Галина Іванівна Тарнавська.
Групою за короткий час знищено 15 фашистів, 5 автомобілів, звільнено з концтаборів 67 військовополонених. Підпільна група перед самим визволенням Червоною Армією була заарештована і 12 лютого 1944 року розстріляна.
Вдячні потомки поставили пам'ятник героям в селах Новоолександрівка і Василівка.
Молодіжна підпільна група Сергія Рибака в с. Бобринка (Бувше Караказелеве).
Члени групи:
1. Василь Мисевра.
2. Олексій Пічкур.
3. Олександр Чича.
4. Дмитро Рипаленко.
5. Микола Гайдамака.
6. Єфросинія Драченко.
Група попереджувала молодь про німецькі облави і не одну людину з цього села не забрали до Германії, писали листівки, прокламації, а також знищили портрет Гітлера 20 квітня 1942 року в день його народження. Після зради запроданця група була заарештована і Сергія Рибака повішано. Бобринківці поставили герою пам'ятник,                        а місцева школа носить його ім'я, діє тематична музейна кімната.
Підпільно-диверсійна група "Південь" (село Куйбишеве). Керівник групи - Чухнов Михайло Григорович, на зв'язку в якого знаходилось 7 підпільників.
Доставка продуктів, пального та зброї партизанам Чорного лісу. Листівки, саботаж, знищення техніки – характерні дії цієї групи.
Найбільша група на території краю діяла в районах Витязівського та Братського територіальних громад.
Групи очолював Шевченко Лаврентій Павлович (житель с. Витязівки) 18 чоловік не жаліли свого здоров'я та життя в боротьбі  з окупантами. Група звільняла військовополонених, переховувала молодь від вивезення до Німеччини, виводила з ладу техніку, фізично знищували окупантів.
Майже вся група була в кінці 1943 року заарештована і фізично знищена. В красивому місці над битим шляхом стоїть пам'ятний знак і стелла з прізвищами патріотів-земляків.
Бобринецька група молодих патріотів "Батьківщина" (10 чоловіків та  1 жінка). Керівник групи – Трембич Анатолій Олексійович.
Листівки, правда про події на фронтах, знищення техніки та зерна – ось дії молодіжної групи.
За втечу з-під арешту мешканця Бобринця – Портного П.І., окупанти взяли 10 заручників, загнали їх в одну з будівель міста. Коли не вдалося спіймати Портного, фашисти розстріляли частину заручників, частину поранили, а хату підпалили, люди згоріли заживо.
Видані поліцією, за декілька днів до приходу визволителів, група Трембича була повністю страчена.
З серпня 1941 року в Кетрисанівці діяла підпільна група з 37 чоловік, яку очолювали Колісник К.П. і Тернавський А.П. Патріоти мали радіоприймач і ротатор, розповсюджували листівки серед жителів навколишніх сіл, доставляли  в Чорний ліс продукти партизанам. 12 лютого 1944 року 34 члени групи були розстріляні фашистами. На місці їх страти споруджено обеліск Слави.
Героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні назавжди залишається в народній пам'яті.

До дня Конституції України

Архівний відділ Бобринецької районної державної адміністрації запрошує відвідати виставку архівних документів присвячену Дню прийняття Конституції України «Конституція – основа нашого життя».
На виставці широко представлені документи і матеріали, які  розкривають тему прийняття Конституції, що закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Повідомлення преси відображають процес обговорення громадськістю області проекту Основного Закону.
Виставка експонується у залі Центру надання адміністративних послуг Бобринецької районної державної адміністрації (вул.Шевченка, 101а) щоденно - згідно з графіком роботи Центру.
Усі зацікавлені можуть відвідати виставку до 24 липня цього року.

Відповідно розпорядження голови районної державної адміністрації від 06 січня 2016 року № 4-р "Про проведення перевірок органів місцевого самоврядування”, плану роботи архівного відділу Бобринецької районної державної адміністрації на 2016 рік, 10 листопада 2016 року начальником архівного відділу у складі робочої групи проведено комплексну перевірку роботи архівного підрозділу Куйбишевської сільської ради та її виконавчого комітету та надано практичну і методичну допомогу.

Славетні чоловіки Бобринеччини
Смоленчук Микола Кузьмович

Народився Микола Кузьмович 03 липня 1927 року в нашому степовому містечку Бобринці Кіровоградської області, в родині працівника пожежної охорони. До війни жив і навчався у Бобринці, закінчив 6 класів семирічної школи №4. Завдячуючи матері, постійно перебував під впливом дивосвіту колискових пісень, скарбниці казок, легенд, приповідок, загадок. Це, а також закладені в душу з діда-прадіда закоханість у природу краю та загострені почуття гідності, непримиренності до вияву несправедливості, й вплинули на формування майбутнього письменника, краєзнавця, громадянина. В його творах можна знайти чимало яскравих описів степу з його вражаючим безмежжям, де багато сонця і мало води, де впродовж віків численні орди валами накочувалися на рідну землю, а наші предки героїчно обороняли її від нападників.  
Підлітком зазнав страхіть ряду фашистських концентраційних, а згодом і радянських фільтраційних таборів.
Першим великим випробуванням була вимушена розлука з Батьківщиною. За скупими рядками архівного документа - трагедія юної душі, яку, як молоде деревце, вирвали із рідної землі і кинули на чужинецький кам'янистий грунт, де вона відчайдушно бореться за право жити.
"Я, Смоленчук Микола Кузьмович, 1927 року народження, був вигнаний до Німеччини 02 березня 1944 року за 14 днів до приходу наших військ                                             в містечко Бобринець Кіровоградської області, де я знаходився на окупованій території. В Німеччині спочатку працював на бауерів у селі Шенштедт поблизу Лангензальце (Тюрінгія). Восени я потрапив у штрафтабір "Рай-Арбайт-Дінс" (табір трудової повинності) на Голландському кордоні, де пробув до березня 1945 року. Звідси втік після того, як табір (під час обстрілу) був спалений і нас розвезли по бауерах. Пройшов Вестфалію і землю Кассель. Був звільнений американськими військами поблизу м. Мюльгаузен. Кілька місяців там я перебував у таборі для переміщених осіб. Про все це описано мною в автобіографічному романі "Сиве покоління" (1965)."
Після Другої світової війни навчався у Бобринецькому сільгосптехнікумі (закінчив у 1950 році), на філологічному факультеті Кіровоградського педінституту (закінчив у 1954 році).
Ще будучи студентом, захопився краєзнавством. Пізніше вийдуть його історичні повісті "Степівчани"(1963), "Родня" (1968) та "Білі банкети" (1985), де історія нашого степового краю переплітається з живописним описом природи.
Потім учителював на Кіровоградщині та Черкащині, захистив кандидатську дисертацію, працював у Кіровоградському та Луцькому педінститутах.
За рекомендацією Максима Рильського вступив до Спілки письменників України.
М. Смоленчук був фундатором музею М. Кропивницького в м. Бобринці, доклав чимало зусиль, щоб зберегти в м. Кропивницькому меморіальний будинок Марка Лукича на колишній Болотяній вулиці та доклав чимало зусиль, щоб зберегти в обласному центрі меморіальний будинок родини Тобілевичів на колишній Знам'янській вулиці. Був ініціатором створення музею І.К. Карпенка-Карого в м. Кропивницькому.
М. Смоленчук був організатором щорічних наукових конференцій за програмою театрального свята "Вересневі самоцвіти".
Внесок М. Смоленчука в історію літератури краю, театрознавство, краєзнавство є просто неоціненним. Його краєзнавчі розвідки і нариси, чимало                      з хрестоматійних нині істин (біографії, витоки особистості, творчість М. Кропивницького, І. Тобілевича (Карпенка-Карого), В. Винниченка, багатьох інших діячів української та світової культури й літератури) вперше були введені до наукового обігу саме ним.
Автор повістей «Степи полинові» (1961), «Степівчани» (1963); «Родня» (1968); нарисів «Хутір Надія», «Кіровоград» (1967); романів «Сиве покоління» (1965), «Ой, літав орел» (1969), «Білі бланкети» (1985); науково-популярної розвідки «Марко Кропивницький і його рідний край» (1971) та численних публікацій, присвячених театру корифеїв та його діячам.
Неможливо уявити розвиток українських науково-культурних, просвітницьких інституцій Кіровоградщини в 60-ті – 80-ті рр. ХХ ст. без талановитого українського письменника, вдумливого ученого й педагога від Бога – Миколи Смоленчука.
14 січня 1993 року на 66 році життя письменник і громадський діяч М. К. Смоленчук відійшов у вічність.

День незалежності України — державне свято України, що відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР «Акта проголошення незалежності України», що прийнято вважати датою утворення держави Україна в сучасному вигляді.
Проголошення незалежності України — шлях, що пройшов український народ від Декларації про Державний суверенітет (16 липня) до проголошення незалежності держави, що отримала офіційну назву — Україна, проголошення Акту її Незалежності (24 серпня), підтвердження цих законодавчих рішень на Всеукраїнському референдумі з обранням Президента України.
Вперше День незалежності України був відзначений 16 липня 1991 року в пам'ять про те, що рік тому 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України». Також 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла постанову «Про День проголошення незалежності України».
Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 01 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України».
04 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву — Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав.
04 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 р. він отримав статус державного.
15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора М. Вербицького на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Україна…».
19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.

Про перевірку архіву

       На виконання вимог Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування “ та з метою реалізації законодавчо визначеного права органів Пенсійного фонду України на  проведення перевірок обгрунтованості видачі та достовірності відомостей документів поданих для призначення пенсій
головним спеціалістом по контрольно-перевірочній роботі відділу надходження, прогнозування платежів, обліку застрахованих осіб та контрольно-перевірочної роботи управління  Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі  Русланою Сорокою систематично проводяться перевірки  комунальної установи “Трудовий архів” Бобринецької РДА.
       Проведення таких перевірок є одним із головних профілактичних   заходів для попередження порушень при призначенні та виплаті пенсій громадянам району.

Недоспівана пісня... Брасло Микола народився в мальовничому селі Василівка, де працював трактористом в колгоспі. У 1984 році був призваний в лави Радянської Армії. Вересень 1984 року був для Миколи останнім. Молодший сержант Брасло Микола Леонідович в районі ущелини Панджер  в ході бою з душманами, забезпечуючи прохід мотострілкового підрозділу, підірвався на міні, отримав смертельне поранення і помер на полі бою.
  Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований  в с.Василівка Бобринецького району.

  Качан Олександр, уродженець с.Тарасівка, працював електриком в колгоспі. В травні 1980 року призваний на військову службу. У військовій частині отримав спеціальність водія.
           У січні 1982 року водій бензовозу-єфрейтор Качан Олександр Володимирович здійснював звичайний рейс за паливом. Але це був останній рейс Олександра. В густому тумані на околиці населеного пункту Кундуз, його автомобіль був підданий обстрілу «духами». Єфрейтор до останньої миті намагався зберегти авто, проявивши при цьому мужність та героїзм.                 В результаті бойового зіткнення Олександр отримав смертельне поранення до кінця виповнив свій обов’язок.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований    в рідному селі Тарасівка Бобринецького району.

Важко, дуже важко про хлопця, якому виповнилося б тоді двадцять літ, у якого ще стільки добрих справ було попереду, писати в минулому часі, був, жив, мріяв. Однак життя Віктора Куліша  згасло в неповних двадцять років.
Родом з с.Володимиро-Іллінки Бобринецького району, де  в колгоспі працював водієм. До лав Радянської Армії був призваний  у квітні 1986 року. До Афганістану був направлений в серпні цього ж року.  12 липня 1987 року колона, в якій було авто рядового Куліша Віктора, була обстріляна душманами. Діючи сміливо і рішуче, рядовий Куліш зайняв вигідну позицію для стрільби та відкрив вогонь по супротивнику. В ході бою, при зміні позиції отримав смертельне кульове поранення в голову.
  Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (при житті), орденом Червоної Зірки (посмертно), медаллю «Від вдячного Афганського народу». Похований в рідному селі.

Я повернусь, мамо... До служби в армії Станіслав Хлібійчук, уродженець с.Крутоярки Веселівської сільської ради навчався                                       в  Бобринецькому сільськогосподарському технікумі. З листопада 1986 року по травень 1987 року проходив військову службу в Афганістані в частині спецпризначення на посаді розвідника-гранатометника.  За цей час брав участь в багатьох засадах, вильотах в складі доглядових груп і нальотів, де зарекомендував себе мужнім, умілим та відважним розвідником.
Так, в травні 1987 року Станіслав приймав участь  в складі розвідувальної групи спецпризначення в засаді на караван заколотниківв районі м. Кандагар. В ході жорстокого бою з охороною каравану він отримав важке поранення, але поля бою не залишив, продовжуючи вести вогонь. Помер від ран на полі бою.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований   в с.Крутоярка Бобринецького району.

Чабанюк Ігор народився в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. До служби в армії навчався в Одеському морехідному училищі. У жовтні 1983 року призваний до лав Радянської Армії. З травня 1984 року надавав інтернаціональну допомогу в Демократичній Республіці Афганістан, будучи в частині спецпризначення на посаді сапера-розвідника. Неодноразово приймав участь в засадах і пошуково-розвідувальних діях. Проявив себе сміливим, ініціативним сержантом, добре знаючим мінно-підривну справу. На його рахунку 10 виявлених і знешкоджених мін та фугасів. На його вміло поставлених мінах підірвалося дві одиниці техніки та 20 душманів.
В серпні 1984 року розвідувальна група, в складі якої був молодший сержант Чабанюк, в районі населеного пункту Мундачак виявила банду заколотників. Ігор Іванович уміло командував своїм відділенням, яке вело вогонь по супротивнику. Під час бою особисто знищив двох душманів, був поранений. Загинув 8 грудня 1984 року.
Нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «Від вдячного Афганського народу».
Похований в м.Бобринець Кіровоградської області.

Віктор Яницький не знав, що в житті зіткнеться з війною — справжньою, жорстокою. Шкільні роки дали Віктору знання і змужніння, утвердження характеру, прищепили риси дружби і взаємовиручки. Таким він вийшов із стін рідної школи і пішов у життя.
Віктор родом з с.Федіївка Бобринецького району, де в колгоспі працював водієм. До лав Радянської Армії був призваний у квітні 1985 року. За час служби в Демократичній Республіці Афганістан здійснив більше                      50 бойових рейсів, де проявив мужність й відвагу.
В липні 1986 року при обстрілі бандою душманів автоколони в районі Карагач, рядовий Яницький В. прийняв вогонь супротивника на себе, прикрив своїм автомобілем товаришів. В цьому бою в результаті прямого попадання із гранатомета в кабіну автомобіля Віктор загинув.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в рідному селі Федіївка.

Робітнича картка остарбайтера Ковальчук Ірини Григорівни (1942 р.) ДАКО, Ф.П. 5907, оп.18, спр. 187, арк. 4

Картка військовополоненого Романюка Данила (24 вересня 1941 р.) ДАКО, Ф.П.5907, оп.28, спр.471, арк.1

Лист гебітскомісара районним старшинам Олександрійського, Єградківського, Кам'янського, Чигиринського районів Кіровоградської області щодо організації роботи по відправці добровольців на роботу до Німеччини
(14 травня 1942 р.) ДАКО, Ф.Р.2697, оп.1, спр.5, арк.1

Лист остарбайтера Крайньої Валентини до рідних у м. Кіровоград (1943 р.) ДАКО, Ф.Р.6653, оп.1, спр.8, арк.56

Лист остарбайтера Лисяк Варвари до брата у с. Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області (останні рядки листа зафарбовані цензурою) (21 липня 1943 р.) ДАКО, Ф.Р.6653, оп.1, спр.2, арк.19

Особова картка військовополоненого Кузменка Михайла (липень 1952 р.) ДАКО, Ф.П. 5907, оп. 18, спр.182, арк.1

Реєстраційний лист репатріантки Косінської - Шиндельман Елли Олександрівни (30 серпня 1945 р.) ДАКО, Ф.П. 5907, оп. 16, спр.858, арк. 2

Розпорядження Олександрівського гебітскомісара про трудову мобілізацію жінок та чоловіків 1920, 1921, 1926 років народження
(Липень 1943 р.) ДАКО, Ф.Р.2548, оп.1, спр.20, арк.39