Главное меню:
З УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ
22 січня в Україні відзначають День Соборності і Свободи. Саме тоді у 1919 році на площі перед Київською Софією директорія УНР проголосила урочистий Акт злуки Західно-
«Віднині зливаються в одне ціле віками розділені частини України -
Не випадково, мабуть, вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась самостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Незалежності й Соборності. Сьогодні українські воїни у районі проведення АТО, так само як і їхні попередники 100 років тому, відстоюють незалежність та соборність України. Саме цій знаменній події присвячена виставка архівних документів «З Україною в серці», розміщена в приміщенні архівного відділу районної державної адміністрації за адресою: вул.Шевченка, 101а, м.Бобринець.
Виставка архівних документів, матеріалів про учасників Революції Гідності та антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях привертає увагу глядачів та пропонує замислитись над історією нашої країни, сьогоденням та майбутнім українського народу.
«Голодомор – чорна сповідь моєї Вітчизни»
Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.
Відкриті архівні документи ще і ще раз засвідчують, що авторами геноциду, штучного голодомору, фізичного знищення народу стали тодішня правляча влада, радянський політичний режим.
Голодомор 1932-
В цілому голодомор охопив усі регіони підрадянської України. Він винищив генофонд землероба. На кращих європейських чорноземах влада виморила голодною смертю мільйони людей.
Голодомор
Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимили до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору.
-
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Д. Білоус
АРХІВИ РАЙОНУ ІНФОРМУЮТЬ
Відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд і архівні установи» в нашій державі функціонує досить струнка система архівних установ. Провідне місце в ній займають центральні державні архіви, що комплектують, зберігають і забезпечують користування документами тієї частини Національного архівного фонду, яка становить державну власність та найбільшу історичну цінність.
Національний архівний фонд України є складовою частиною вітчизняної і світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави, формується з архівних документів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також архівних документів громадян і їх об'єднань.
Такою установою в районі є архівний відділ райдержадміністрації. На сьогоднішній день у відділі налічується 69 фондів із загальною кількістю 9047 одиниць зберігання за 1986-
Кожного року архівний відділ поповнюється на 350-
Також в районі діє Трудовий архів, який створений для централізованого тимчасового зберігання документів, нагромаджених у процесі документування службових, трудових або інших правовідносин юридичних і фізичних осіб та інших архівних документів, що не належать до Національного архівного фонду. Це документи з кадрових питань (особового складу) ліквідованих підприємств та організацій району: книги наказів про прийняття та звільнення, розрахункові відомості по виплаті заробітної плати, книги обліку стажу колгоспників. На підставі цих документів виконуються запити громадян, необхідні для призначення пенсій за віком та на пільгових умовах. Термін зберігання таких документів 75 років.
Тобто за довідками про стаж роботи та заробітну плату ліквідованих установ та організацій району слід звертатися в трудовий архів. Звертаючись до архіву необхідно зробити ксерокопію трудової книжки (якщо вона знаходиться у заявника), де зазначено прізвище заявника та період за який потрібна довідка.
Звертаємо Вашу увагу, що архівний відділ Бобринецької районної державної адміністрації знаходиться за адресою: м.Бобринець, вул.Шевченка, 101а, Трудовий архів Бобринецького району знаходиться за адресою: м. Бобринець, вул.Незалежності, 80 (адміністративне приміщення).
100-
100 років тому Центральна Рада проголосила створення української держави і прийняла декілька законів, які врегульовують діяльність державної служби в Україні.
У 1918 році, вперше в історії України, на законодавчому рівні закріпили засади функціонування інституту державної служби та статус державного службовця. У Постанові Ради Міністрів Української Держави «Про урочисту обітницю урядовників і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі», затвердженій гетьманом Павлом Скоропадським, визначено змістовне спрямування діяльності державних службовців: «Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти її інтереси й добробут».
Держави без державної служби неможливі, вони обумовлюють одна одну. Підтвердженням цьому слугують підготовлені до експонування документи часів Українсько-
Експонати виставки в архівному відділі Бобринецької районної державної адміністрації
З нагоди 73-
На виставці широко представлені документи і матеріали, які розкривають тему звільнення України від нацистських окупантів.
З нагоди 73-
На виставці широко представлені документи і матеріали, які розкривають тему звільнення України від нацистських окупантів.
ТИХ ДНІВ НЕ ЗМОВКНЕ СЛАВА
(до Дня партизанської слави)
«Вмираємо за Батьківщину!» -
22 вересня на державному рівні відзначається День партизанської слави. Свято встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-
Патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистською Німеччиною, з самого початку Великої Вітчизняної війни: уряд своєю директивою від 29 червня 1941 року закликав до всенародного руху Опору нацистам, до створення партизанських загонів та підпільної діяльності. У перший рік війни дії партизанів і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. Але коли у травні 1942 року були створені Центральний штаб партизанського руху та його Український штаб, ситуація змінилася: масова робота серед населення, яку проводили підпільні партійні організації, співпраця з вже існуючими партизанськими загонами робили патріотичний рух в тилу ворога могутнім і героїчним.
На території України діяла величезна партизанська армія — 55 з'єднань, майже 2 тис. загонів та самостійних диверсійно-
Під їх керівництвом партизани і підпільники пройшли крізь роки напруженої жорстокої боротьби, самопожертви за визволення рідної землі від ворожої навали. За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів, 407 гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.
Партизанський рух став воістину всенародною боротьбою проти німецько-
Вже в 1941-
Бобринецьке підпілля мало специфіку, особливості та характер. Головне -
В історію краю вписали свої імена і навічно залишаться в людській пам'яті члени підпільно-
Керівник групи -
1. Колісник Кирило Павлович.
2. Роздольский Степан Георгієвич.
3. Ярошенко Тимофій Васильович.
Патріоти жінки:
1. Леніна Топор.
2. Галина Іванівна Тарнавська.
Групою за короткий час знищено 15 фашистів, 5 автомобілів, звільнено з концтаборів 67 військовополонених. Підпільна група перед самим визволенням Червоною Армією була заарештована і 12 лютого 1944 року розстріляна.
Вдячні потомки поставили пам'ятник героям в селах Новоолександрівка
Молодіжна підпільна група Сергія Рибака в с. Бобринка (Бувше Караказелеве).
Члени групи:
1. Василь Мисевра.
2. Олексій Пічкур.
3. Олександр Чича.
4. Дмитро Рипаленко.
5. Микола Гайдамака.
6. Єфросинія Драченко.
Група попереджувала молодь про німецькі облави і не одну людину з цього села не забрали до Германії, писали листівки, прокламації, а також знищили портрет Гітлера 20 квітня 1942 року в день його народження. Після зради запроданця група була заарештована і Сергія Рибака повішано. Бобринківці поставили герою пам'ятник, а місцева школа носить його ім'я, діє тематична музейна кімната.
Підпільно-
Доставка продуктів, пального та зброї партизанам Чорного лісу. Листівки, саботаж, знищення техніки – характерні дії цієї групи.
Найбільша група на території краю діяла в районах Витязівського та Братського територіальних громад.
Групи очолював Шевченко Лаврентій Павлович (житель
Майже вся група була в кінці 1943 року заарештована і фізично знищена. В красивому місці над битим шляхом стоїть пам'ятний знак і стелла з прізвищами патріотів-
Бобринецька група молодих патріотів "Батьківщина" (10 чоловіків та 1 жінка). Керівник групи – Трембич Анатолій Олексійович.
Листівки, правда про події на фронтах, знищення техніки та зерна – ось дії молодіжної групи.
За втечу з-
Видані поліцією, за декілька днів до приходу визволителів, група Трембича була повністю страчена.
З серпня 1941 року в Кетрисанівці діяла підпільна група з 37 чоловік, яку очолювали Колісник К.П. і Тернавський А.П. Патріоти мали радіоприймач і ротатор, розповсюджували листівки серед жителів навколишніх сіл, доставляли в Чорний ліс продукти партизанам. 12 лютого 1944 року 34 члени групи були розстріляні фашистами. На місці їх страти споруджено обеліск Слави.
Героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні назавжди залишається в народній пам'яті.
До дня Конституції України
Архівний відділ Бобринецької районної державної адміністрації запрошує відвідати виставку архівних документів присвячену Дню прийняття Конституції України «Конституція – основа нашого життя».
На виставці широко представлені документи і матеріали, які розкривають тему прийняття Конституції, що закріпило правові основи незалежної України, її суверенітет і територіальну цілісність, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Повідомлення преси відображають процес обговорення громадськістю області проекту Основного Закону.
Виставка експонується у залі Центру надання адміністративних послуг Бобринецької районної державної адміністрації (вул.Шевченка, 101а) щоденно -
Усі зацікавлені можуть відвідати виставку до 24 липня цього року.
Відповідно розпорядження голови районної державної адміністрації від 06 січня 2016 року № 4-
Славетні чоловіки Бобринеччини
Смоленчук Микола Кузьмович
Народився Микола Кузьмович 03 липня 1927 року в нашому степовому містечку Бобринці Кіровоградської області, в родині працівника пожежної охорони. До війни жив і навчався у Бобринці, закінчив 6 класів семирічної школи №4. Завдячуючи матері, постійно перебував під впливом дивосвіту колискових пісень, скарбниці казок, легенд, приповідок, загадок. Це, а також закладені в душу з діда-
Підлітком зазнав страхіть ряду фашистських концентраційних, а згодом і радянських фільтраційних таборів.
Першим великим випробуванням була вимушена розлука з Батьківщиною. За скупими рядками архівного документа -
"Я, Смоленчук Микола Кузьмович, 1927 року народження, був вигнаний до Німеччини 02 березня 1944 року за 14 днів до приходу наших військ в містечко Бобринець Кіровоградської області, де я знаходився на окупованій території. В Німеччині спочатку працював на бауерів у селі Шенштедт поблизу Лангензальце (Тюрінгія). Восени я потрапив у штрафтабір "Рай-
Після Другої світової війни навчався у Бобринецькому сільгосптехнікумі (закінчив у 1950 році), на філологічному факультеті Кіровоградського педінституту (закінчив у 1954 році).
Ще будучи студентом, захопився краєзнавством. Пізніше вийдуть його історичні повісті "Степівчани"(1963), "Родня" (1968) та "Білі банкети" (1985), де історія нашого степового краю переплітається з живописним описом природи.
Потім учителював на Кіровоградщині та Черкащині, захистив кандидатську дисертацію, працював у Кіровоградському та Луцькому педінститутах.
За рекомендацією Максима Рильського вступив до Спілки письменників України.
М. Смоленчук був фундатором музею М. Кропивницького в м. Бобринці, доклав чимало зусиль, щоб зберегти в м. Кропивницькому меморіальний будинок Марка Лукича на колишній Болотяній вулиці та доклав чимало зусиль, щоб зберегти в обласному центрі меморіальний будинок родини Тобілевичів на колишній Знам'янській вулиці. Був ініціатором створення музею І.К. Карпенка-
М. Смоленчук був організатором щорічних наукових конференцій за програмою театрального свята "Вересневі самоцвіти".
Внесок М. Смоленчука в історію літератури краю, театрознавство, краєзнавство є просто неоціненним. Його краєзнавчі розвідки і нариси, чимало з хрестоматійних нині істин (біографії, витоки особистості, творчість
Автор повістей «Степи полинові» (1961), «Степівчани» (1963); «Родня» (1968); нарисів «Хутір Надія», «Кіровоград» (1967); романів «Сиве покоління» (1965), «Ой, літав орел» (1969), «Білі бланкети» (1985); науково-
Неможливо уявити розвиток українських науково-
14 січня 1993 року на 66 році життя письменник і громадський діяч М. К. Смоленчук відійшов у вічність.
ЗБЕРІГАЙТЕ АРХІВИ!
Архівіст в даний час -
Державні органи, органи місцевого самоврядування, організації та громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, зобов'язані забезпечувати збереження архівних документів, у тому числі документів з кадрових питань (особового складу), протягом термінів їх зберігання, встановлених чинним законодавством, іншими нормативно -
Документи відображають особливості діяльності тих чи інших організацій і підприємств. Такими особливостями можуть бути: унікальність діяльності, новизна продукції, трудові, суспільні традиції, участь у міжнародних та регіональних програмах, робота в експериментальних умовах.
Забезпечення збереження документів -
Архіви недостатньо зібрати – не менш важливо забезпечити збереження документів. На жаль, вся історія розвитку архівної сфери насичена безповоротною втратою документів. Причиною цього були не тільки стихійні лиха, але й дуже часто безвідповідальне, бездумне відношення до документів. Серед громадян існує думка про «некорисливість паперу», про «пильні архіви» -
На жаль, в 1990-
Начальник архівного відділу
районної державної адміністрації Славінська І.В.
Сторінками історії виникнення Бобринецького архіву
Бобринецький архів створено у 1926 році як частину апарату райвиконкому. До 1939 року змін у підпорядкованості районного архіву не було.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 17 січня 1939 року на території України була створена Кіровоградська область та був створений архівний відділ при управлінні внутрішніх справ по Кіровоградській області. Районний архів був підпорядкований районному відділу внутрішніх справ.
У серпні 1941 року Бобринецький районний архів припинив свою діяльність в зв’язку з тимчасовою окупацією Кіровоградської області німецько-
Відповідно до постанови ЦК КПУ і Ради міністрів УРСР від 11 квітня 1960 року №546-
В зв’язку з цим, з 1961 року районний архів підпорядковано районній раді депутатів трудящих та її виконавчому комітету.
У 1977 році відповідно до Конституції СРСР районний архів став підпорядковуватись Бобринецькій районній раді народних депутатів.
З 1992 року в Україні розпочалась реформа організації державної владиі самоврядування, зокрема утворення на місцях органів виконавчої влади на чолі з Президентом України та послідовне розмежування їх функцій і повноважень з функціями і повноваженнями органів місцевого і регіонального самоврядування.
05 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Представника Президента України». Законом визначено, що найвищою посадовою особою державної виконавчої влади в районі є Представник Президента України.
Указом Президента України від 10 квітня 1992 року призначено Представника Президента України в Бобринецькому районі.
У травні 1992 року його розпорядженням утворено Бобринецьку районну державну адміністрацію.
На підставі Положення про місцеву державну адміністрацію та згідно розпорядження Представника Президента України в Бобринецькому районі від 20 травня 1992 року №5 утворено апарат районної державної адміністрації. До складу апарату за принципом безпосереднього підпорядкування увійшов і архівний відділ.
З лютого 1994 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про формування місцевих органів влади і самоврядування», Закон України «Про Представника Президента» втратив чинність.
Архівний відділ на сьогоднішній день підпорядковується районній державній адміністрації.
День незалежності України — державне свято України, що відзначається щорічно 24 серпня на честь прийняття Верховною Радою УРСР «Акта проголошення незалежності України», що прийнято вважати датою утворення держави Україна в сучасному вигляді.
Проголошення незалежності України — шлях, що пройшов український народ від Декларації про Державний суверенітет (16 липня) до проголошення незалежності держави, що отримала офіційну назву — Україна, проголошення Акту її Незалежності (24 серпня), підтвердження цих законодавчих рішень на Всеукраїнському референдумі з обранням Президента України.
Вперше День незалежності України був відзначений 16 липня 1991 року в пам'ять про те, що рік тому 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України». Також 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла постанову «Про День проголошення незалежності України».
Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила «Акт проголошення незалежності України», який 01 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України».
04 серпня 1991 р. вона офіційно отримала назву — Україна, що відповідає історичній традиції. Розпочався процес утвердження атрибутів державності, без яких не існує суверенних держав.
04 вересня 1991 р. над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-
15 січня 1992 р. державним гімном України стала музика композитора
19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України. Національна символіка перетворилася на державну.
В приміщенні районного краєзнавчого музею ім.М.Смоленчука продовжується виставка архівних документів «Велич подвигу народного» з фондів Державного архіву Кіровоградської області, присвячена 70-
Про це неможливо забути
На світанку 22 червня 1941 року війна чорним крилом опустилася на мирну державу. Не було тоді людини, яка б не хотіла хоч чимось допомогти фронту. Бо у те страшне літо 1941 року на карту була поставлена доля Вітчизни. Весь народ піднявся на її захист. Країна перетворилася на величезний бойовий табір, охоплений єдиним поривом – розбити ворога, вигнати його з рідної землі, знищити фашизм.
27 мільйонів радянських людей загинули у цій страшній війні… Лише на території України в руїни і згарища перетворено 714 міст, 28 тисяч сіл.
Скільки горя, мук, крові, життів людських за цими цифрами.
Щороку цієї трагічної дати ми знову і знову подумки повертаємося до минулого. Без минулого немає майбутнього. Повертаємося не тільки тому, що пережите залишає невиправний слід у пам’яті, але і для того, щоб мати уроки на майбутнє. Щоб увиразнити нашу пам’ять про Велику Вітчизняну, щоб не розгубити її в скороминучих і розтривожених буднях сьогодення.
Нині у нелегкий час для України, у час неоголошеної війни, яка точиться у Східних областях нашої держави, ми як ніколи маємо гордитися мужністю наших визволителів, які є взірцем для молодого покоління та військових, які тепер захищають кордони нашої держави.
За інформацією начальника архівного відділу РДА
Ірини Славінської
До Дня вивезення мирних жителів до Німеччини
У межах експансії Третього Рейху на Схід гітлерівцями не передбачалося залучати робітників окупованих територій до роботи на теренах самої Німеччини або її сателітів. Проте амбітні плани «блискавичної війни» потерпіли фіаско. Діюча гітлерівська армія потребувала все більшої кількості людського ресурсу: до її лав змушені були вступати колишні робітники і селяни Німеччини та її союзників. У зв’язку з цим фашистським командуванням було прийнято рішення щодо вивезення мирного населення окупованих територій задля роботи на потреби Рейху.
На початку німецька влада пропонувала виїжджати добровільно, обіцяючи добру платню і гарні умови життя. У подальшому невелика кількість добровольців уже не задовольняла існуючі потреби Рейху в робочій силі. В зв’язку з цим, почала реалізовуватися стратегія брутального терору: населення примушували виїжджати під дулом гвинтівки. Початок масового вивозу прийшовся на квітень 1942 року: вивезенню, у першу чергу, підлягали фізично молоді люди 1920-
З теренів Кіровоградщини під час окупації було вивезено понад 50 тисяч осіб. З території Бобринецького району за час окупації біля 1000 юнаків та дівчат було вивезено на каторжні роботи в Німеччину.
На експозиції у розділі «Архівний відділ» сайту Бобринецької РДА представлені документи фондів окупаційного періоду Державного архіву області, матеріали так званих фільтраційних справ на репатріантів, які повертались після звільнення додому, картки військовополонених, приватні листи вигнанців – краян до рідних. На сторінках цих документів – історії з життя «маленьких людей», війною і долею закинутих на чужину, де змушені були працювати на ворога і принизливо зватися «остарбайтерами».
Сподіваємось, що ці документальні свідчення будуть цікавими для відвідувачів сайту, яким не байдужа драматична історія Другої світової та її складової – Великої Вітчизняної війни 1941-
За матеріалами Державного архіву області
Інформація начальника архівного відділу районної державної адміністрації Ірини Славінської
Про перевірку архіву
На виконання вимог Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування “ та з метою реалізації законодавчо визначеного права органів Пенсійного фонду України на проведення перевірок обгрунтованості видачі та достовірності відомостей документів поданих для призначення пенсій
головним спеціалістом по контрольно-
Проведення таких перевірок є одним із головних профілактичних заходів для попередження порушень при призначенні та виплаті пенсій громадянам району.
МОВОЮ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ
ГОЛОДНИЙ МОР 1932-
Восени 1929 року листопадовий пленум більшовицької партії взяв курс на суцільну колективізацію сільського господарства. Розпочалась нова доба в історії українського селянина-
Йосип Сталін, який з 1929 року, подолавши внутрішню партійну опозицію, став одноособовим господарем Кремля, завжди вважав, що селянське питання у багатонаціональній імперії, якою на той час був Радянський Союз, є у першу чергу питанням національним. З особливою пересторогою ставився він до українського селянства, котре у добу визвольних змагань 1918-
Першим кроком до закріпачення українського селянства стала кампанія боротьби з куркулем, тобто селянином-
На комітети незаможних селян (КНС), котрі діяли з 1919 до 1933 року, КП(б)У покладалася особлива місія «ліквідації куркульства як класу» в період масової колективізації сільського господарства.
Діяльність цих класових організацій мала забезпечити усунення з місцевих рад заможного селянина та «середняка», провести більшовизацію їх керівних органів-
Окрім КНС до цієї «роботи» залучалися місцеві органи влади та комсомол, які контролювалися повітовими, губернськими партійними комітетами, спеціальними контрольними комісіями КП(б)У.
Особливість соціального стану селянства в Україні кінця двадцятих років полягала в тому, що в своїй масі за роки непу воно стало середняцьким. За офіційними статистичними даними ЦСУ СРСР на 1927 р. у республіці було близько 4 % селянських господарств, віднесених до категорії заможних, а в 1929 р., на момент розгортання суцільної колективізації, їх налічувалося лише 1,4 %. Саме на середнє селянство, в основній масі, випали тотальні репресії в період суцільної колективізації, які прикривалися згори удаваною політикою союзу робітничого класу із середняком.
Розкуркулення села розпочалося у березні 1930 року. Воно охопило 309 районів із 581 наявних в Україні. Станом на 10 березня було розкуркулено 61 887 господарств, або 2,5 % від їх загальної кількості.
Перша негативна реакція селянства на насилля держави диктатури пролетаріату виявилася очікуваною і мала різні форми: від спроб ухилитися до вступу у колгоспи, до виголошення протесту проти політики більшовиків на селі, організованих збройних виступів проти колективізаторів. Тимчасовий відступ радянської влади на селі від планів тотального усуспільнення господарств навесні 1930 р. змінився новою хвилею репресій. У вересні того ж року ЦК ВКП (б) надіслав до національних республік директивного циркулярного листа під назвою «Про колективізацію». Згідно із закладеними у ньому вказівками Україна мала подвоїти темпи колективізації та завершити її у зернових районах республіки вже у 1931 році.
Виконання державного хлібозаготівельного плану перших років самостійного існування колгоспів виявило загальну тенденцію – вилучення зерна у масових масштабах з метою отримання коштів для проведення надіндустріалізації. Так, якщо у 1930 році збір зерна в СРСР становив 835 млн. цнт, при експорті за кордон 48,4 млн. цнт, то у 1931 – 695 млн. цнт, при експорті 51,8 млн. цнт збіжжя за межі України. Результати такої злочинної політекономії зумовили катастрофічне становище сільського господарства. Взимку 1932-
Дослідження істориків засвідчили, що найбільших втрат від геноциду голодом у 1932-
В цілому голодомор охопив усі регіони підрадянської України. Він винищив генофонд землероба. На кращих європейських чорноземах влада виморила голодною смертю мільйони людей.
В державному архіві Кіровоградської області зберігаються документи та різнопланові матеріали, які окреслюють злочинну діяльність органів радянської влади, більшовицьких комітетів на селі, розпачливі звернення селян, котрі втратили найдорожче – родинне гніздо, сім’ю; репортажі газетних шпальт про успіхи колективізації та статті спецкорів і звіти «буксирних бригад» «з фронтів боротьби проти куркульської контрреволюції». Трагедія народу постає в цих матеріалах без одягу та прикрас. Самопожертва задля порятунку сотень наших земляків від голодної смерті ціною власної волі і власного життя і людська байдужість.
Інформацію підготувала начальник архівного відділу РДА І.Славінська
(за матеріалами збірки «Голодний мор 1932-
Бобринеччина в роки окупації
«Ціна чужої війни»
Афганістан. Одне тільки слово. Коротке, різке, як постріл серед холодних гір. А в ньому — материнський біль, горе, сльози і вічна скорбота. А ще – пам'ять, чий дзвін нестерпно стукає у людські душі, будить серця і совість, застерігає, щоб подібне більше ніколи не повторилось, щоб не пролилася кров синів-
Що залишилося від тієї війни? Героїзм і самовідданість. Гіркота й смуток. І пам'ять, свіча якої не згасне. Двадцятилітні юнаки, які загинули на далекій афганській землі, залишаться навічно молодшими своїх ровесників...
3258 днів і ночей наші хлопці падали на гостре каміння у Гераті й Кундузі, на розпечений пісок у Кандагарі й Гільменді. Падали і знову підіймалися з вогнем у грудях, щоб йти на допомогу бойовим побратимам, щоб забезпечити проходження колон з продовольчими товарами, пальним, щоб знешкодити чергові каравани зі зброєю. Кожний з них мріяв про одне — повернутися додому.
Більш як 100 жителів Бобринецького району брали участь у цій неоголошеній війні. Більшість з них повернулися на Батьківщину, але у серці кожного залишилася незагоєна рана. А ще – пам'ять про друзів, товаришів по службі, котрі відійшли у небуття.
Щороку в цей урочистий день Бобринеччина вшановує пам'ять тих, хто не повернувся з цієї війни. Серед них шість наших земляків полеглих в Афганістані: Брасло Микола, Качан Олександр, Куліш Віктор, Хлібійчук Станіслав, Чабанюк Ігор, Яницький Віктор – вірні військовій присязі, ціною свого життя до кінця виповнили свій обов’язок перед Батьківщиною.
Постають перед нами вони з гарячих буднів Афганістану і знову відходять — один за одним молоді і красиві — в небуття... У двадцять неповних літ злетіли білими лебедями в небо, зів'яв навіки їх чистий цвіт. Обірвалось життя, як недоспівана пісня. Все це до щему таке недавнє. Але воно вже сторінка історії, перед якою ми схиляємося, яку завжди нелегко перегортаємо, яка житиме в нас вічним болем пам'яті.
В різні роки, в різних провінціях їм довелося служити, в різних бойових виходах і операціях брати участь. Різними були і долі…
Недоспівана пісня... Брасло Микола народився в мальовничому селі Василівка, де працював трактористом в колгоспі. У 1984 році був призваний в лави Радянської Армії. Вересень 1984 року був для Миколи останнім. Молодший сержант Брасло Микола Леонідович в районі ущелини Панджер в ході бою з душманами, забезпечуючи прохід мотострілкового підрозділу, підірвався на міні, отримав смертельне поранення і помер на полі бою.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в с.Василівка Бобринецького району.
Качан Олександр, уродженець с.Тарасівка, працював електриком в колгоспі. В травні 1980 року призваний на військову службу. У військовій частині отримав спеціальність водія.
У січні 1982 року водій бензовозу-
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в рідному селі Тарасівка Бобринецького району.
Важко, дуже важко про хлопця, якому виповнилося б тоді двадцять літ, у якого ще стільки добрих справ було попереду, писати в минулому часі, був, жив, мріяв. Однак життя Віктора Куліша згасло в неповних двадцять років.
Родом з с.Володимиро-
Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (при житті), орденом Червоної Зірки (посмертно), медаллю «Від вдячного Афганського народу». Похований в рідному селі.
Я повернусь, мамо... До служби в армії Станіслав Хлібійчук, уродженець с.Крутоярки Веселівської сільської ради навчався в Бобринецькому сільськогосподарському технікумі. З листопада 1986 року по травень 1987 року проходив військову службу в Афганістані в частині спецпризначення на посаді розвідника-
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в с.Крутоярка Бобринецького району.
Чабанюк Ігор народився в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. До служби в армії навчався в Одеському морехідному училищі. У жовтні 1983 року призваний до лав Радянської Армії. З травня 1984 року надавав інтернаціональну допомогу в Демократичній Республіці Афганістан, будучи в частині спецпризначення на посаді сапера-
Нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «Від вдячного Афганського народу».
Похований в м.Бобринець Кіровоградської області.
Віктор Яницький не знав, що в житті зіткнеться з війною — справжньою, жорстокою. Шкільні роки дали Віктору знання і змужніння, утвердження характеру, прищепили риси дружби і взаємовиручки. Таким він вийшов із стін рідної школи і пішов у життя.
Віктор родом з с.Федіївка Бобринецького району, де в колгоспі працював водієм. До лав Радянської Армії був призваний у квітні 1985 року. За час служби в Демократичній Республіці Афганістан здійснив більше 50 бойових рейсів, де проявив мужність й відвагу.
В липні 1986 року при обстрілі бандою душманів автоколони в районі Карагач, рядовий Яницький В. прийняв вогонь супротивника на себе, прикрив своїм автомобілем товаришів. В цьому бою в результаті прямого попадання із гранатомета в кабіну автомобіля Віктор загинув.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно). Похований в рідному селі Федіївка.
Жителі Бобринеччини не забувають воїнів-
…Відгомін Афганської війни час від часу виринає у їх пам’яті то з екранів телевізорів, то у незабутніх датах, а то і у чиїхось закручених раптом несподіваним вихором долях. По-
То ж будемо пам’ятати загиблих і не обділяти увагою воїнів-
Вічна пам’ять загиблим та слава і здоров’я живим!
Робітнича картка остарбайтера Ковальчук Ірини Григорівни (1942 р.) ДАКО, Ф.П. 5907, оп.18, спр. 187, арк. 4
Картка військовополоненого Романюка Данила (24 вересня 1941 р.) ДАКО, Ф.П.5907, оп.28, спр.471, арк.1
Лист гебітскомісара районним старшинам Олександрійського, Єградківського, Кам'янського, Чигиринського районів Кіровоградської області щодо організації роботи по відправці добровольців на роботу до Німеччини
(14 травня 1942 р.) ДАКО, Ф.Р.2697, оп.1, спр.5, арк.1
Лист остарбайтера Крайньої Валентини до рідних у м. Кіровоград (1943 р.) ДАКО, Ф.Р.6653, оп.1, спр.8, арк.56
Лист остарбайтера Лисяк Варвари до брата у с. Попельнасте Олександрійського району Кіровоградської області (останні рядки листа зафарбовані цензурою) (21 липня 1943 р.) ДАКО, Ф.Р.6653, оп.1, спр.2, арк.19
Особова картка військовополоненого Кузменка Михайла (липень 1952 р.) ДАКО, Ф.П. 5907, оп. 18, спр.182, арк.1
Реєстраційний лист репатріантки Косінської -
Розпорядження Олександрівського гебітскомісара про трудову мобілізацію жінок та чоловіків 1920, 1921, 1926 років народження
(Липень 1943 р.) ДАКО, Ф.Р.2548, оп.1, спр.20, арк.39